Незабаром виповниться 60 років зі славнозвісного вересневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС, що розпочав економічну реформу, яку на честь нового прем’єра неофіційно називали косигінською (новий генсек Брежнєв, що прийшов разом з ним до влади у жовтні 1964 року, звісно, ображався), а на Заході охрестили ліберманізацією – на честь харківського професора Овсія Григоровича Лібермана.
Адже насправді почалася вона саме з його [контр]революційних економічних статей – до речі, ще за Хрущова – у головних виданнях єдиної тоді партії – журналі “Комуніст” (липень-1956) і газеті “Правда” (09.09.1962 – “План, прибуток, премія”).
І хоча тепер прийнято вважати (й не зовсім без підстав), що та реформа не досягла своїх цілей і взагалі захлинулася, саме після цього “історичного Пленуму” – в “золотій” восьмій п’ятирічці (1966-1970) було зафіксовано найбільші темпи економічного зростання за останні 35 років, тоді ж у країні стали застосовувати “майже капіталістичний” [повний] господарський розрахунок, з’явилися фонди економічного стимулювання й відповідно премії, припинили стягувати до бюджету залишок прибутку тощо (зокрема – замість територіальних раднаргоспів повернули галузеві міністерства).
Нарождений у Славуті (тоді – Волинь, зараз – Хмельниччина) Овсій Ліберман майже все життя працював у Харкові, причому більш за все – саме в тому Харківському інженерно-економічному інституті (тепер – Харківський національний економічний університет), який закінчив (коли це ще був Харківський комерційний інститут) майбутній Нобелівський лауреат Семен Кузнець.
Так от, науковий керівник мого наукового керівника (тобто мій “науковий дідусь”) Овсій Ліберман і Семен (Шимен) Кузнець – майже однолітки: роки життя першого – лише на 4 роки раніше, ніж другого.
І якщо перший з них фактично обґрунтував економічну реформу 1965 року, намагаючись привнести крихти капіталізму в соціалізм, то другий в 1971 році отримав нобелівку за спробу врятувати кейнсіанство, що намагалося, навпаки, привнести крихти соціалізму в капіталізм. Так харків’яни й рухали економіку назустріч один одному.
Втім, максимальну практичну користь з цього взаємного руху “інжеківців” винесли значно більш рішучі китайці – на чолі з бухаринцем Ден Сяопіном, вчасно згадавши про “врастання” капіталізму в соціалізм через не тільки стимулювання (з м’якою “перебудовою”), але й дозволену багатоукладність, при цьому грамотно залишивши від соціалізму лише звичні слова й необхідну для надто величезної країни напівдиктатуру.
Джерело: OBOZ.UA
