Українці в більшості своїй оптимісти та романтики. Це добре, проте тільки тоді, коли, як сказав один знаний філософ, оптимізм почуттів доповнений песимізмом знання. А в підсумку це має на загал утілюватися в реалізм волінь, відтак – у раціоналізм дій.
На жаль, у нас із усім оцим справи складні. Пишу “у нас”, бо маю на увазі українську спільноту як певну геополітичну цілісність. А така цілісність стає суб’єктом, якщо здатна діяти цілераціонально, плануючи та прогнозуючи підстави та наслідки свого чину. Й от елементарне запитання, яке стосується такої цілераціональності: хто спрогнозував й окреслив, бодай ескізно, найімовірніші сценарії розвитку подій навколо України влітку цього року? Хто поставив перед українською спільнотою ті проблеми, які можуть виникнути?
Тим часом події ці можуть піти в поганий бік. Власне, вони вже пішли таким робом. Так, великою несподіванкою для багатьох вітчизняних політиків й аналітиків стало те, що в уряді Болгарії заявили: ми не продаватимемо Україні два реактори російського виробництва, які наш уряд планував використати для добудови енергоблоків Хмельницької АЕС. Про це повідомила болгарська редакція Forbes з посиланням на віцепрем’єра та голову Болгарської соціалістичної партії (органічно промосковської) Атанаса Зафірова. Начебто таке рішення підтримали всі партнери по уряду. А ще віцепрем’єр наголосив, що Болгарії необхідно розвивати атомну енергетику, особливо враховуючи зростання цін на електроенергію у світі. Що ж, логічно. А скільки у нас було дискусій! Скільки сварок! І ніхто не взяв до уваги, що в Болгарії дуже хитка політична ситуація, що в цій країні промосковські та проєвропейські політичні сили приблизно рівні за впливовістю, уряди постійно змінюються, і цей чинник ніхто, схоже, не брав до уваги. В підсумку – можливо, кінець планам уряду України стосовно добудови енергоблоків. Адже сподіватися на американців у нинішній ситуації навряд чи випадає. Хіба що французи візьмуться – якщо, звісно, президент Макрон патронуватиме цю справу. Бо ж ідеться не про гроші, якщо хтось іще не зрозумів, а про велику геополітику.
Не менша несподіванка для декого в Україні – те, що США не продаватимуть нам зброї. А особливо – батарей Patriot і ракет до них. Емоційна реакція Дональда Трампа на бажання України придбати великий пакет американської зброї засвідчує, що вигода для економіки цікавить президента США менше, ніж хороші стосунки з Володимиром Путіним. Такий висновок – як на мене, небезпідставно – робить військовий аналітик німецького видання Bild Юліан Рьопке. Тобто 50 мільярдів доларів – ніщо, а дружба з Путіним – усе. Знову ж йдеться не про гроші, а про велику геополітику. Ба більше: офіційний Вашингтон незадоволений, що європейські держави продовжують передавати (і продавати) Україні зброю та боєприпаси – у Штатів, виявляється, “втома” від цього.
І хіба це не дії? Діє! А головне інше – вплив трампопутінської агентури всередині Євросоюзу, що виливається у блокування більш-менш солідної фінансової допомоги Україні та у створенні такої собі “санітарної смуги” на західних кордонах України. Можливості цієї смуги, навіть часткової, були продемонстровані піврічною блокадою українського кордону польськими “фермерами” (на чолі з відверто промосковськими політиками) з синхронним блокуванням допомоги Україні палатою представників Конгресу США по команді Трампа. Це дозволило рашистам перейти в успішний наступ. А поляків, і не лише їх, вмілі маніпулятори ФСБ переконали, що цією блокадою вони “допомагають українцям боротися з олігархами”, адже останні, мовляв, захопили українське збіжжя й інші сільгосптовари. Наразі теж маємо цікаву картину. Он президент Польщі Дуда повторює, що Трамп – це добре для України, що Трамп – видатний діяч. І воліє не помічати, як той самий Трамп постійно обс…рає Польщу, її історію. Не раз уже президент США повторював: “Коли ти починаєш війну, ти повинен знати, що ти можете виграти війну, чи не так? Не можна починати війну проти когось, хто в 20 разів сильніший за тебе”. Але ж ця загальна формула стосується не тільки України. І хоча “20 разів” – це черговий вияв трампівської “цифрової маячні”, але сенс цього кілька разів повтореного висловлювання президента США полягає, по-перше, у перекладанні провини за війну з агресора на жертву нападу, по-друге, у констатації необхідності для всіх і вся капітулювати перед сильним ворогом.
А хіба друга Річ Посполита була не помітно слабша за нацистську Німеччину, до якої долучився сталінський СССР? Тобто поляки у 1939 році мали схилитися перед Гітлером і виконати його вимоги. Впадає в очі, що те ж саме пише і Путін у своїх “теоретичних” статтях. Невже у нинішній Польщі, де всіляко глорифікують другу Річ Посполиту, цього не бачать? Не знаю. Проте у разі перемогти на президентських виборах кандидата від відомої політичної сили (і неминучих у такому разі виборів до Сейму) Польща може стати повноцінною складовою “санітарної смуги” на західному кордоні України поряд із Словаччиною й Угорщиною. А якщо до цього додасться перемога на президентських виборах у Румунії протрампівського-пропутінського кандидата?
До речі: восени минулого року Австралія офіційно оголосила про рішення передати Україні 49 вживаних танків M1 Abrams. Але у березні, коли США за наказом Трампа “заморозили” постачання будь-якої військової допомоги Україні, ця тимчасова зупинка, яка тривала близько тижня вплинула на Австралію, і танки Abrams Україна досі не отримала. Ну, а про американську бронетехніку минулих літ, тисячі одиниць якої стоять у сховищах, і мови немає…
А тим часом Північна Корея взяла на себе функцію головного постачальника до РФ артилерійських снарядів плюс різного штибу військової техніки, проте якось не доводилося чути інвектив Трампа з цього приводу. Навпаки – президент США устиг наголосити, що північнокорейський диктатор “дуже розумний хлопець” і заявити: “У нас будуть відносини з Північною Кореєю, із Кім Чен Ином. Я з ним дуже добре порозумівся, як ви всі знаєте”.
Ну, а щодо Путіна й говорити не доводиться. Прессекретарка Білого дому Керолайн Левітт під час брифінгу заявила: “Як сказав учора ввечері посланник президента Стів Віткофф, він вірить, що Росія хоче закінчити цю війну, і президент теж у це вірить”.
Можна продовжувати і продовжувати оповідь про виміри чинної геополітичної ситуації та проблеми України, але досить.
Висновок буде невтішним, але закономірним.
Тенденція очевидна.
Так, поки що діє система санкцій США проти РФ. Але вона не критична для Росії та може бути знята в будь-який момент, коли Трамп і Путін домовляться про розподіл геополітичних ролей. А от санкції США проти України – відмова продавати зброю та тиск на українських партнерів, щоб такого продажу теж не стало, – це де-факто критичні чи майже критичні санкції. Тож можна припустити, що формується новітня “вісь зла” Вашингтон-Москва-Пхеньян із підголосками з низки колишніх совєтських сателіт у Європі (нині – членів НАТО та ЄС), які вже зараз заявили про блокування вступу України до Євросоюзу (про Північноатлантичний Альянс і говорити не доводиться). А відмовою продавати Україні зброю і “втомою” від постачання українцям зброї низкою європейських держав Трамп де-факто вже уступив у війну на боці тоталітарних РФ і КНДР. Будь-які спроби “сподобатися” Трампу, до чого закликають деякі аналітики, ні до чого не приведуть – вони, видається, безперспективні. Тобто варто сподіватися лише на себе та – різною мірою – на деяких наших партнерів.
Рано чи пізно, геополітичне божевілля вибухне неочікуваними вислідами. Дехто вважає, що Трамп упевнено веде планету до Третьої світової війни, інші переконані, що ядерна війна буде локальною. Так чи інакше, нинішня ситуація, як на мене, переконує притомних людей у тому, що будь-яка помітна європейська держава (чи група держав) зможе бути реальним геополітичним суб’єктом і гарантувати свої незалежність і безпеку тільки маючи на озброєнні ракети з ядерними боєголовками, націленими одночасно і на Москву, і на Вашингтон. Лише це забезпечить мовчання америк і росій у критичних ситуаціях.
Джерело: OBOZ.UA
