Президент США Дональд Трамп продовжує діяти у своєму репертуарі. Поки ЗМІ говорять про те, що “він починає дратуватися щодо дій диктатора Путіна”, варто звернути увагу на його конкретні слова. Так, лідер США вимагає від країн НАТО припинити закупівлю російської нафти, щоб Вашингтон запровадив санкції проти Москви. Крім того, він закликав ЄС до колективного запровадження мит на товари Китаю в розмірі від 50 до 100%. Глава Білого дому заявив, що його “шокує” продовження закупівель російської нафти деякими країнами-членами НАТО, оскільки це послаблює позиції США на переговорах із Росією. Такий от тролінг від американського президента, адже так, як позиції на переговорах із Путіним послабив він, навряд чи хтось ще зможе у найближчому майбутньому.
“Я готовий запровадити серйозні санкції проти Росії, коли всі країни НАТО погодяться і почнуть робити те саме і коли всі країни НАТО припинять купувати нафту в Росії. Просто скажіть коли. Якщо НАТО зробить так, як я говорю, війна закінчиться швидко! Якщо ні – ви просто витрачаєте мій час”, – йдеться у посланні Дональда Трампа на адресу союзників з блоку. До цього він додав вже традиційну заяву про те, що це “не війна Трампа, а війна Байдена та Зеленського”. Тобто маємо повноцінні претензії та ультиматуми, але кому? Цього разу партнерам, адже пост Трампа, як і раніше, жодним чином не засуджує Росію чи Путіна.
Європейські політики висловили стурбованість тим, що “це спосіб адміністрації Трампа висунути партнерам нереалістичні вимоги”. Американський лідер таким чином просто шукає виправдання бездіяльності США замість того, щоб зробити більш масштабні кроки щодо зміни своєї дружньої поведінки до РФ. Фактично все виглядає так, що Дональд Трамп вимагає від Євросоюзу ввести мита на Індію та Китай, щоб після відмови Брюсселя мати причину не робити цього самому.
Проблеми з виконанням пропозиції вже очевидні. Угорщина та Словаччина, два покупці російської нафти у ЄС, навряд розірвуть з Москвою економічні відносини, як і член НАТО – Туреччина, один із найбільших споживачів Росії, яка прагне зберегти зв’язки з Кремлем, незважаючи на війну. Ще більше проблем з європейськими митами щодо Китаю, які особисто Трамп чомусь так і не запровадив.
Не менше загрози становить і позиція президента США щодо атак російських БПлА на країни НАТО. Стримана реакція на вторгнення російських безпілотників у Польщу та повторення тези Москви, що “це могла бути помилка”, викликала тривогу у європейських лідерів НАТО. До речі, Варшава не погоджується з оцінкою Дональда Трампа, що вторгнення російських дронів у повітряний простір Польщі могло бути випадковістю.
“Ми теж хотіли б, щоб атака дронів на Польщу була помилкою. Але це не так. І ми це знаємо”, – написав прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск.
Багато членів альянсу вже ставлять під сумнів прихильність президента США до їхнього захисту у разі реального нападу Росії. Якщо Трамп не здійснить жодних дій у відповідь на російський напад на Польщу, це вселить у Путіна впевненість у тому, що йому це зійде з рук, продовживши свою відкриту гібридну війну проти Європи, а європейці мають припинити обманювати себе й визнати, що американці насправді не готові їх захищати.
Своїми думками щодо цих та інших питань у ексклюзивному інтерв’ю для OBOZ.UA поділився ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко.
– Дональд Трамп, здається, не змінює своєї тактики, особливо коли мова заходить про так зване регулювання і встановлення миру в Україні. Його остання заява – це фактично класичний прийом перекладання відповідальності на інших. Він чітко сказав, що відповідальність за покарання Росії, за впровадження нових санкцій лежить тепер не на США, а на партнерах з НАТО і на Європейському Союзі. Мовляв, країни НАТО мають повністю припинити закупівлю російської нафти, а ЄС має ввести мита проти Китаю. І ось тоді, каже Трамп, він готовий діяти. А поки цього не зроблено, то, цитую, “ви лише витрачаєте мій час”. У цій риториці, знову ж таки, проходить червоною лінією теза: це “війна Байдена і Зеленського”, а не агресія Путіна і Росії. Такий собі стандартний хід. Як ви оцінюєте останню заяву Трампа і, головне, до чого вона веде?
– Хоча я традиційно скептично оцінюю заяви Дональда Трампа, у цьому випадку мушу визнати, що частина з того, що він говорить, має певний сенс. Погляньмо, що насправді відбувається з європейськими санкціями проти Росії. Так, вони є, ухвалено вже 18 пакетів, зараз буде 19-й. І вони дійсно мають ефект, але відкладений, він не працює тут і зараз. А щоб реально зупинити війну, потрібна комбінація факторів, які повністю унеможливлять для Москви її ведення. Передусім – це позбавити її основного джерела надходжень, тобто прибутків від продажу її енергоресурсів: нафти і газу.
Європа заявляє: так, ми припинили купувати російський трубопровідний газ. Це, безумовно, плюс, важливий крок. Але разом із тим Європа продовжує купувати російський скраплений газ. І ось вам уже перша велика дірка у санкційному механізмі. Далі – нафта. Формально кажуть: ми більше не купуємо російську нафту, окрім Словаччини та Угорщини. Але з іншого боку, Європа активно купує продукцію, яка виробляється з тієї самої російської нафти. Росія продає нафту Індії, Індія її перероблює, а Європа купує готовий дизель. Отже, у Трампа виникає логічне запитання: ми говоримо про справжні санкції чи про імітацію? Якщо серйозно, то треба координуватися, домовлятися і робити так, щоб Європа купувала газ, нафту і нафтопродукти не в Росії напряму чи опосередковано, а в інших постачальників – у США чи на світовому ринку. У цьому є своя логіка. Європі, звичайно, значно складніше: швидко перейти на нові ринки можна, але дуже важко. І тут виникають внутрішні протиріччя.
Щодо безумовної вимоги Трампа, аби Європа ввела стовідсоткові мита проти Китаю, то це вже відверто несерйозно. Адже сам Трамп цих мит вводити не хоче, бо чудово розуміє, які економічні наслідки це матиме для самих США. Він спробував, але швидко відмовився від цієї ідеї, бо зрозумів, що нічого хорошого з цього не буде. Тобто тут ми маємо радше політичний маневр, ніж реальний план. Саме тому зараз дуже важливо, що між США і Європою почалися практичні консультації, щоб синхронізувати свої дії. Наскільки швидко вони дадуть результат – сказати важко. Але складається враження, що обидві сторони грають у стару гру: європейці кажуть: “Спочатку зробіть рішучий крок ви, американці, а ми приєднаємося”, а американці відповідають: “Ні, це ви зробіть щось серйозне, тоді ми підтримаємо”. Цей дипломатичний футбол триває давно, змінюються лише теми. І, на жаль, від таких ігор найбільше виграє саме Росія.
– Пане Володимире, а чи не здається вам, що Трамп, знову ж таки, просто грає? Адже навіть у гіпотетичній ситуації, якщо Європа виконала б усі його вимоги – що надзвичайно складно, довго і майже неможливо враз – він все одно знайшов би новий привід не діяти проти РФ. Бо ті “два-три тижні”, про які він говорить уже місяцями, тривають насправді пів року. Ба навіть ситуація з митами проти Китаю говорить сама за себе. Так, Трамп розглядав варіант введення мит, але чудово зрозумів, що це буде надзвичайно болісно насамперед для самих Штатів. І він цього робити не хоче. Зате тепер вимагає цього від Європи. Чи не є це просто черговим приводом нічого самому не робити?
– Що стосується Угорщини і Словаччини, то найефективніші “санкції” зараз, пробачте за прямоту, запроваджує пан Мадяр своїми дронами. І дай йому Бог здоров’я на багато років уперед. Це якраз і є найшвидший і найефективніший спосіб реально обмежувати Росію, а не вести безкінечні переговори. Недаремно президент України сказав, що обидва порти на Балтиці перебувають під нашим прицілом, а наступним кроком має стати порт Новоросійськ. Це те, що поставить реальну крапку в питанні російських нафтових потоків. Так, безумовно, це не зупинить продаж російської нафти через Далекий Схід. На жаль, наші дрони туди поки що не дістають. Але все в теорії можливо, і технології швидко розвиваються. І це буде найкращий варіант.
Що ж до Трампа, ви маєте рацію: він так чи інакше шукає будь-які приводи для того, щоб уникати реальних дій. Він досі вірить у можливості якихось домовленостей. Хоча, по суті, сам собі суперечить. Бо з одного боку, заявляє, що між Путіним і Зеленським прірва, яка не дозволяє навіть уявити переговори. А з іншого боку, продовжує говорити про якісь дипломатичні зусилля.
Навіть якщо уявити гіпотетичні переговори, то позиції настільки різні, що домовитися практично неможливо. Тож очевидно, що він грає у власний театр: демонструє дипломатичну активність, яка на практиці означає лише одне – нічого серйозного з цього не вийде. Бо головний переговорник у цій війні – це не Трамп, і не Байден, і навіть не Лавров. Це українські Збройні сили. І саме вони сьогодні роблять реальні кроки, які мають значення.
– Кіт Келлог, спецпредставник Трампа, перебуваючи нещодавно в Києві на конференції, заявив, що “президента Сполучених Штатів уже починає дратувати Володимир Путін“. Ну це ми вже чули неодноразово. І що він радить? Каже: не треба тиснути на Трампа щодо санкцій і тиску на Росію – треба прийняти його підхід. Хоча питання, який саме у нього підхід зараз, досить розпливчасте. Келлог пропонує чекати – мовляв, поки президент США щось вирішить. Як вам така формула: чекати, поки Трамп щось таки реально вирішить? Чи дочекаємося?
– Мені така формула, чесно кажучи, не подобається і не підходить. Чекати – це означає щодня підбивати сумні підсумки чергових російських ударів, чергових жертв, убивств і так далі. Тож чекати – зовсім не та позиція, яка має бути нашою формулою. Наша формула має полягати в тому, щоб ми максимально озброювалися за допомогою американців і європейців і завдавали нищівних ударів по російській глибинці. Оце і буде означати, що ми просуваємося до мети. Все інше – це просто гра словами та виправдовування.
– Щодо внутрішніх настроїв у США. По-перше, Fox News, який фактично є близьким до Трампа, публікує дані свого опитування – і більшість респондентів підтримує збільшення допомоги Україні. Тобто суспільна підтримка зростає. По-друге, спікер Палати представників Майк Джонсон каже: “Відчайдушні часи вимагають відчайдушних кроків, і час для відповідних санкцій проти Росії давно настав. Конгрес має великий запит на це. Тому ми готові працювати з Білим домом та нашими колегами в Сенаті, щоб досягти цього”. Отже, фактично маємо таку картину: політичний істеблішмент США і американське суспільство схильні посилювати тиск на РФ і збільшувати допомогу Україні. Єдина перепона, як видається, – це Дональд Трамп і його особиста позиція.
– Виходить саме так. І виходить ще й те, що в його голові досі не склалася об’єктивна реальність: Путін – агресор, Путін – винуватець усього, що відбувається, і за це його потрібно карати. Натомість Трамп продовжує міркувати про те, що треба врахувати інтереси Росії. Хоч інтереси можуть бути лише в тому, щоб її покарати за злочини, які вона вчиняє, а також у справедливій віднові України як жертви цієї агресії. Це глухий кут, з якого американський лідер сам вийти зараз не може. Єдина надія – що внутрішній тиск у США таки спрацює: що політики, суспільство та частина республіканців зможуть переконати його, що йдеться не про персональні інтереси Трампа, а про національні інтереси Америки, які вона втрачає. Бо сам Трамп іноді каже, що відчуває: “Він водить мене за ніс”. Ну не може так більше тривати. Тож залишається сподіватися, що цей внутрішній тиск на Трампа почне діяти.
– Перейдімо до атак російських БПЛА по території країн НАТО: і Польща постраждала, і Румунія. Все виглядає, що вони не припиняться. Усі чекали на реакцію Трампа. Спочатку він сказав, що не знає, що там сталося, потім – що це могло бути помилкою. Така риторика вселяє оптимізм Володимиру Путіну, що він рухається правильним шляхом? Європейці на все це відреагували: тепер вони не впевнені, чи Сполучені Штати дійсно виконають статтю 5 у разі реального нападу російських військ на країну НАТО. Як ви оцінюєте реакцію Трампа і наскільки це небезпечно?
– Щодо реакції Трампа: на жаль, вона послідовна – і послідовно негативна. Тут іншого слова не знайти. Треба, мабуть, зав’язати очі великою чорною стрічкою, щоби нічого не бачити, але все лежить на поверхні.
Щодо побоювань європейців про статтю 5 Вашингтонського договору – вони абсолютно обґрунтовані. Може, це звучить різко, але я наполягаю: нашим партнерам слід ініціювати розшифровку п’ятої статті, щоб чітко і ясно по пунктах прописати, що саме вважається агресією проти членів Альянсу і яка має бути відповідь. Можна взяти за приклад резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 1974 року “Визначення агресії”, де по пунктах перераховано факти, які можна трактувати як агресію. Взяти це як основу і прописати: у разі пункту А, пункту Б, пункту В – ми вважаємо це нападом на суверенну територію і відповідатимемо. Тоді в Москві буде чітко зрозуміло: це не просто слова, а автоматичні дії. А під ці автоматичні дії потрібно мати те, що НАТО лише починає робити – нові програми, перекидання сил. Чудово, але їх потрібно було робити ще 24-25 лютого 2022 року, коли стало зрозуміло, що Росія розв’язала повномасштабну війну не лише проти України, а проти всього демократичного ладу.
Тільки зараз, коли Польща й Румунія отримали удари, Захід починає говорити: “Ой, дивіться, Путін пам’ятає й про нас”. І тепер сідати й думати, що робити – це вже якось дивно. Це нагадує мені “паперового тигра”: виглядає страшно, але насправді – порожній. Отже, треба діяти жорстко і негайно. Я вже неодноразово казав: я б на місці командування НАТО на другий день полетів би над Калінінградською областю – просто продемонструвати спроможність швидко відповісти.
Те, що зробила Росія, – це не інцидент, це агресія за визначенням резолюції, про яку я кажу. І багато західних столиць не хочуть цього визнати. Якщо ж визначення агресії буде чітким – тоді й відповідь може бути автоматичною. Інакше матимемо продовження: сьогодні Польща й Румунія, завтра – Литва, Естонія, Фінляндія. Це очевидно, якщо не буде адекватної реакції. Отже, бачимо, що НАТО вже починає рухатися: перекидає літаки, розмовляє про формування адекватного військового порядку. Деякі країни вже дозволяють перебування іноземних військ на своїй території. Але що це за організація, де немає “військового безвізу”? Тобто у разі раптового нападу з Німеччини вийде перекинути війська до Польщі лише після якихось формальних рішень, а раптом у момент кризового стану керівництво Польщі буде недієздатне? То чи мають НАТОвські війська просто чекати, поки хтось ухопить папірець? Якийсь абсурд, який, я сподіваюся, нарешті закінчиться.
– На четвертий рік повномасштабної війни всередині Європи фактично…
– Так, от про це і йдеться. Тому або зараз НАТО демонструє, що це справді військовий блок, а не про ля-ля і фа-фа та нескінченні дипломатичні балачки, або тоді його ефективність буде дорівнювати нулю. А якщо ефективність дорівнюватиме нулю, то цим неминуче скористається Путін. Він завжди шукає слабку ланку, і якщо вона виявиться саме там, де західні столиці мовчать, то він тиснутиме доти, доки не проламає ситуацію.
– А такі кроки, як закриття неба над Україною чи перекриття Балтійського моря для тіньового російського флоту, можливі? Тому що, наприклад, Радослав Сікорський, голова МЗС Польщі, каже, що технічно закрити небо над певною частиною України силами НАТО чи ЄС цілком можливо і, головне, потрібно зробити. Але політично, здається, це дуже далеко. Чи все ж таки це реальний сценарій? З Кремля вже лунають погрози, що це буде реальна війна з Альянсом.
– Знаєте, вже саме те, що Польща ініціює таку дискусію, – дуже добре. Бо ми говоримо про це з самого початку цього вторгнення, але досі безрезультатно. А тепер, коли російські дрони таки залетіли в Польщу, нарешті дійшло й до наших партнерів, що треба думати над превентивними заходами. І це не лише про нашу безпеку – це спільна зацікавленість і спільний результат, який убезпечує і нас, і їх.
Чи вдасться це? На мою думку, було б правильно почати хоча б із невеликої частини – наприклад, кількох західних областей України. Тут важливо саме розпочати. Закриють три області – потім п’ять, потім сім, потім двадцять. Це цілком природний процес. І якраз такий крок показав би Москві, що НАТО здатне не лише говорити, а й діяти. А ці всі залякування Кремля, мовляв, “це буде війна з НАТО” – цирковий номер. У Росії, крім ядерного шантажу та вереску про “червоні лінії”, нічого не залишилося.
– Наскільки ця атака і наступні удари, які, очевидно, будуть продовжуватися, можуть налякати Європу як таку? Чи не змусить погодитися на той самий умовний “пакт Путіна-Трампа” щодо мирного врегулювання в Україні? Наскільки це дестабілізуючий фактор для європейського суспільства? Бо ультраправі, які набирають обертів, уже відверто закликають домовлятися з Путіним на будь-яких умовах: мовляв, війна вже майже в ЄС, завтра горітиме Варшава чи Берлін, тож давайте терміново завершувати. І саме на це, схоже, й розраховує Путін. І прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск вже зазначив, що у суспільстві досить сильно розгорілися антиукраїнські і паралельно проросійські настрої. І це у Польщі.
– Безумовно, Кремль саме для цього і працює. Подібними атаками Путін тестує здатність НАТО як структури реагувати і паралельно посилає суспільству сигнал: “Дивіться, я божевільний, я можу зробити все, що захочу, тому здавайтеся”. І треба визнати: робить це він професійно. Так, навіть Дональд Туск визнав, що у Польщі раптом почали з’являтися проросійські настрої, мовляв, “страшно, давайте домовлятися”. Отже, його метод спрацьовує.
– Тобто ви бачите у цьому реальну загрозу для Європи? Чи все ж таки вони перетравлять і це?
– Це може стати реальною проблемою, якщо європейські лідери залишатимуться м’якими і безхребетними. Бо для суспільства принципово важливо бачити профіль керівництва: отут ми ведемо переговори, але отут ми вже діємо. Якщо слова підкріплюються практикою – тоді паніка зникає.
Наприклад, якщо Польща зараз, у консультації з країнами НАТО, почне співпрацювати з Україною щодо збиття російських безпілотників і ракет, то ви побачите миттєвий ефект. У Польщі одразу підніметься дух: “Ми можемо бити росіян і захищати своє небо”. Це переламає ситуацію на користь Заходу. А якщо всі будуть мовчати й робити вигляд, що нічого не сталося, тоді ми отримаємо саме той результат, на який розраховує Путін. Почнуться балачки про “непереможну Росію”, почнуть повторювати кремлівські мантри, фактично ідеологічно роззброюючи Захід. Тому зараз усе залежить виключно від політичної волі й від конкретних дій. Бо словами цю гру вже не виграти.
Джерело: OBOZ.UA
