У ніч на 10 вересня в повітряний простір Польщі вторглося 19 російських дронів-приманок типу “Гербера”. Цей інцидент привернув до себе міжнародну увагу. Багато експертів і аналітиків говорили про те, що цей наліт є викликом Росії країнам НАТО, плювком в обличчя ЄС і киданням рукавички Білому дому. Крім цього, він також є важливим аспектом перевірки не лише кордонів дозволеного Кремлем, а й проведення розвідки в повітряному просторі члена Північноатлантичного альянсу.
Але мало хто зробив висновки з того, що Польща, одна з наймілітаризованіших країн НАТО в Європі, яка має один із найсильніших військових потенціалів, змогла перехопити лише чотири російських дрони з… 19! І це при тому, що залучила настільки високотехнологічні засоби, як винищувачі п’ятого покоління F-35, ракети AIM-120C7 AMRAAM (і не тільки). І, важливий момент, за технічної підтримки сусідніх країн у питаннях підсвічування РЛС і РЕР, про які Україні, що збиває щоночі десятки, а часом і сотні цілей, можна лише мріяти.
У ніч проти 10 вересня за траєкторією польоту, якою у повітряний простір Польщі зайшло 19 дронів-приманок, слідували десятки цілей. Більша частина з них була перехоплена українськими засобами ППО в повітряному просторі нашої країни. Фактично провокація проти Польщі мала стати більш масштабною, але саме Україна запобігла повному фіаско польської системи протиповітряної оборони. Але це вже, як то кажуть, лірика.
Як так вийшло, що країна з одним із найбільших військових бюджетів серед європейських країн НАТО, яка роками насичувала свої війська високотехнологічними засобами, виявилася не готовою до настільки зухвалої атаки з повітря? І головне – які висновки з цього слід зробити всім країнам, що межують з Росією і які можуть опинитися в зоні ризику її гібридної або явної агресії?
Український досвід, що залишився поза увагою
Найдивовижніше в інциденті з Польщею було те, що це найближча до України країна, яка після повномасштабного вторгнення російських окупантів однією з перших почала не лише допомагати українській армії озброєнням і технікою, а й мала змогу, як ніхто інший, вивчати досвід протидії Росії, так би мовити, з перших рук. І, варто зазначити, так і відбувалося.
Досвід України у війні проти Росії неодноразово цитували польські аналітики та експерти, на телебаченні постійно обговорювали нетривіальні рішення, до яких вдається українська армія, щоб протистояти російським загарбникам. І в межах навчань, як внутрішніх, польських, так і загальних – НАТО, намагалися повторювати прийоми Сил оборони України.
Але попри все це, коли в повітряний простір Польщі вторглися пінопластові “Гербери” вартістю в середньому від $7 тис. до $10 тис., Польща витратила мільйони доларів на перехоплення 25% дронів. Тобто роки досвіду України в питаннях боротьби з головним інструментом терору Росії – дронами-камікадзе Shahed-136 – виявилися враховані польською стороною лише на папері та на словах, але не на ділі.
Насамперед слід зазначити, що за наявності таких доступних засобів для перехоплення “Гербер”, як ЗСУ Poprad, ЗСУ-23-4MP Biała та інших систем малого радіуса дії, а також ударних і багатофункціональних гелікоптерів Мі-24Д, Мі-2УПР, PZL W-3 Sokół тощо застосовували значно дорожчі засоби. І це при тому, що замість підняття в повітря F-16 і F-35 проти російських дронів також могли бути застосовані легкомоторні PZL-130 Orlik, якщо, звісно, вони були б до цього підготовлені відповідним чином. Але, мабуть, не були.
По суті, у ніч на 10 вересня в Польщі повністю був провалений ешелон малого радіуса дії як сухопутних, так і легких повітряних засобів перехоплення ворожих цілей. Замість дешевих і доступних засобів застосовували непомірно дорогі, що виявилися у результаті малоефективними.
Наприклад, в Україні реактивна авіація типу F-16 підіймається у повітря тоді, коли Shahed-136 неможливо перехопити іншими засобами через політ у зонах недосяжності. Застосовуються ракети не AIM-120А/В, навіть не модифікації “С”, оскільки такі не були передані Повітряним силам ЗСУ, а AIM-9 – у тому випадку, коли у роторної 20-мм автоматичної гармати M61 Vulcan закінчується боєкомплект.
Значна частина російських дронів збивається за допомогою мобільних вогневих груп, застосування зенітних дронів-перехоплювачів, зенітних систем, зокрема Gepard, а також завдяки впливу РЕБ. Тільки в разі прориву цих ешелонів або застосування висот, недоступних для ефективного застосування всіх озвучених вище засобів, вступає в дію перехоплення за допомогою ЗРК і авіації.
Але виглядає так, що Польща не приділила уваги багаторічному досвіду України на належному рівні і в розпорядженні її як сухопутних, так і повітряних сил, відсутнє таке поняття, як мобільна вогнева група. Хоча практично всі російські дрони заходили в повітряний простір Польщі на висоті близько 2000 метрів, що є доступним для роботи ЗУ-23-2, ЗСУ-23-4, а також усім типам ПЗРК, які стоять на озброєнні польської армії. Наприклад – Piorun, який відмінно себе зарекомендував у збитті повітряних цілей в Україні.
Для країн, які можуть опинитися під загрозою масованих або навіть гібридних нальотів з боку Росії, вже давно слід було б організовувати в себе мобільні вогневі групи, які обов’язково повинні мати на озброєнні стрілецькі засоби великокаліберного кулеметного типу. Наприклад, ті самі ДШК або Browning M2, або зенітні установки типу ЗУ-23-2 або варіації Oerlikon і, звісно, в обов’язковому порядку комплект ПЗРК.
Причому не варто фіксуватися тільки на сухопутній компоненті, а приділяти увагу і легким повітряним засобам – вертольотам і легкомоторній авіації. В умовах, коли дрон летить над пересіченою або важкодоступною місцевістю (ліс, болота, річки, озера, гори), такі засоби зможуть виконати бойове завдання, недоступне для сухопутних мобільних вогневих груп.
Не варто забувати й про важливість РЕБ, особливо сформованих за принципом “квадратів”, зон, що максимально сприяють придушенню таких цілей, як Shahed-136 і особливо дронів-приманок “Гербера”/”Пародія”.
На жаль, застосування цих засобів, доступних для Польщі, у ніч проти 10 вересня ми так і не побачили. Було панічне і малоефективне застосування абсолютно недоречних у низці випадків інструментаріїв, із чого відповідні висновки зробив головний ініціатор цієї провокації – Росія.
Які країни можуть опинитися в зоні ризику
Російські дрони неодноразово проникали в повітряний простір інших країн, але до польського інциденту про це не так часто і не так голосно заявлялося. Тим часом низка країн відчула на собі присутність непроханих повітряних “гостей”.
Окрім Польщі російські БПЛА регулярно залітали в Румунію – причому не тільки дрони-приманки типу “Гербера”/”Пародія”, а й бойові, ударні Shahed-136. Деякі з них навіть завдавали ударів по території суміжної з Україною країни, благо, не по заселеній місцевості. Це було пов’язано з тим, що Росія неодноразово використовувала повітряний простір Румунії, щоб направляти свої дрони на дунайську портову інфраструктуру Одеської області.
Російські дрони залітали в Молдову, причому регулярно, а також у країни Балтії – зокрема, у Литву та Латвію. Але найбільш незвичайним випадком стало те, що російський дрон-камікадзе Shahed-136 у березні цього року залетів у Казахстан… Чи був це збій у навігації безпілотника, чи в такий спосіб північний “сусід” вирішив випробувати казахську ППО на реакцію, – складно сказати, але факт залишається фактом.
Загалом для Росії дрони, що бойові, що приманки, є не тільки дешевим засобом терору, а й гібридним інструментарієм, що дозволяє здійснювати як політичні провокації – перевірку дозволеного, так і розвідувальну діяльність у суміжних країнах.
У зв’язку із цим вкрай раціональним і доречним було б отримання всіма сусідніми з Росією країнами максимальної користі з досвіду протидії України російським загрозам і, поки не пізно, інтеграції та реалізації їх у себе. Адже те, що сталося в Польщі, – це якраз негативний приклад, коли, маючи всі доступні можливості зі створення такої дешевої та дієвої системи протидії, не зроблено було зовсім нічого.
Джерело: OBOZ.UA
