1951 року США підписали угоду з Данією, у якій зобов’язалися захищати Гренландію від нападу. Минуло 74 роки, і тепер загроза виходить із Америки. Дональд Трамп ідею про Гренландію активно переводить зі слів, які викликають подив, у практичні дії. Пентагон без зайвих реверансів перекидає Гренландію з Європейського командування під контроль Північного, яке відповідає за територію США, ні Данію, ні союзників чемно не попередивши. Бо навіщо? Суверенітет – річ хороша, але не коли він заважає “стратегічному мисленню” Трампа. При цьому Гренландія залишається територією Данії, союзника по НАТО.
Риторика при цьому максимально цинічно-проста: “нам не ресурси, нам безпека”. Рідкісноземельні метали, уран, нафта і газ – “просто приємний бонус” до контролю над Арктикою, Північною Атлантикою і системами раннього попередження. А фрази про російські й китайські кораблі звучать як універсальний аргумент, яким у 2025 році можна виправдати будь-що – від розширення військової присутності до повзучої анексії без формальної анексії.
Призначення губернатора Луїзіани спеціальним посланником з прямою заявою “зробити Гренландію частиною США” – це вже навіть не дипломатичний тролінг. Це демонстративний жест: правила більше не священні, союзники – факультативні, а міжнародне право працює рівно до того моменту, поки не заважає великим планам. Данія обурюється, Європа стурбована, але у Вашингтоні, схоже, зробили висновок: шум буде, наслідків – ні. Світ “завдяки” Путіну, а тепер і Трампу, здається, остаточно повертається у формат XIX століття, тільки з айфонами, дронами і пресрелізами про “національну безпеку”.
І саме тут починається проблема для України. Бо історія з Гренландією – це тест-драйв світу, де кордони стають умовними, домовленості тимчасовими, а принцип “нічого про вас без вас” тихо виносять на смітник. Якщо США дозволяють собі таку логіку щодо союзної Данії, то що тоді стримує великі держави від кулуарних домовленостей щодо України?
Про те, що стоїть за бажаннями Трампа отримати Гренландію, так як це б’є по євроатлантичному світу та Україні, – у матеріалі OBOZ.UA.
Трамп і Гренландія: ревізія світового порядку під виглядом угоди
Бажання Дональда Трампа “отримати” Гренландію перейшло на рівень практичних заходів. Днями стало відомо, що Пентагон перевів острів із ведення свого Європейського командування під контроль Північного командування, яке відповідає за оборону національної території США.
“Це рішення посилить здатність об’єднаних сил захищати територію США і зміцнить оборону всієї Західної півкулі”, – заявив офіційний представник Пентагону Шон Парнелл. За даними джерел видання Politico, влада США не попереджала Данію (чиєю автономією є Гренландія) та інших своїх європейських союзників про цей крок. Тим часом у Європі це рішення “викликає стурбованість”, оскільки воно явно вписується в плани адміністрації президента США щодо встановлення контролю над островом.
Паралельно з цим Трамп знову заявив, що Сполучені Штати потребують контролю над Гренландією з міркувань національної безпеки. Він підкреслив, що йдеться не про доступ до корисних копалин, а про стратегічне значення острова, і повідомив, що призначений ним спеціальний посланник з питань Гренландії Джефф Лендрі “очолить цю роботу”. Ексгубернатор Луїзіани у своєму повідомленні прямо зазначив мету: “зробити Гренландію частиною США”. Ба більше, співробітники адміністративно-бюджетного управління Білого дому аналізують фінансову сторону перетворення Гренландії, яка зараз є автономним регіоном у складі Данського королівства, на територію США. Готується оцінка того, скільки може коштувати утримання Гренландії у разі її “придбання”, включаючи надання держпослуг її 57 000 жителів. США діють за принципом: “Ми вже тут, юридична сторона – справа другорядна”. І саме це лякає союзників.
Після цих кроків висловлювання Дональда Трампа про можливість “отримання” або “придбання” Гренландії вже не виглядають просто черговими ексцентричними заявами. Йдеться не про конкретний територіальний крок, а про ревізію базових принципів міжнародних відносин, які Сполучені Штати самі ж і вибудовували після Другої світової війни. У новому трамповому баченні світ – це не система союзів і правил, а ринок великих угод, де сила, ресурси й географія мають більшу вагу, ніж суверенітет, міжнародне право чи інституції. Гренландія в цій логіці вже не автономна територія Данії, не частина європейського простору безпеки, а “актив”, який можна отримати, якщо він стратегічно вигідний. Фактично Трамп виносить у публічну площину те, що раніше обговорювалося лише в закритих кабінетах, – право сильного на перегляд кордонів і статусів, якщо це відповідає його інтересам.
Навіщо США Гренландія
Стратегічна цінність Гренландії очевидна і багатовимірна.
Арктика: танення льодів перетворює Арктику з “білої плями” на новий театр геополітичного суперництва. Контроль над Гренландією означає контроль над ключовими арктичними маршрутами між Північною Америкою, Європою та Азією.
Безпека: у Гренландії вже розміщені американські військові об’єкти, включно з системами раннього попередження. Формальний контроль дав би США повну свободу розширення військової інфраструктури у арктичних районах без огляду на позицію Копенгагена чи Брюсселя.
Ресурси: щоб не говорив Трамп, але він прагне Гренландії за її економічний потенціал. Рідкісноземельні метали, уран, потенційні поклади нафти й газу – все це критично важливо в умовах глобальної конкуренції з Китаєм. Острів розташований між Америкою та Росією у частині світу, яка стає все більш судноплавною у міру танення арктичних льодів. Гренландія має величезні ресурси. Відомо про доведені запаси 43 із 50 мінералів, визнаних урядом Америки “критично важливими”, включаючи, ймовірно, найбільші за межами Китаю родовища рідкісноземельних металів. Вони мають вирішальне значення для військового спорядження та обладнання для зеленої енергетики. За оцінками Геологічної служби США, зробленими у 2008 році, свердловини біля узбережжя Гренландії можуть дати 52 млрд барелів нафти, що становить близько 3% світових доведених запасів.
Як це грає на інтереси Путіна
Для Кремля заяви Трампа про Гренландію – подарунок. По-перше, вона легітимізує російський наратив: “Захід сам порушує те, чого вчить інших”. По-друге, Москва отримує аргумент у виправданні: анексії українських територій, зазіхань на всю Україну, тиску на країни Балтії. Логіка проста: якщо США можуть ставити під сумнів статус Гренландії для своєї безпеки, чому Росія не може ставити під сумнів статус України? По-третє, це розмиває єдність Заходу, що є стратегічною метою Кремля, що надає більше простору для російського тиску. Чим слабша єдність НАТО і ЄС, тим менше шансів на довгострокові гарантії безпеки для України.
Найнебезпечніше у цій історії – нормалізація територіального ревізіонізму з боку держави, яка десятиліттями була гарантом статус-кво. Якщо США публічно допускають ідею “отримання” чужої території: міжнародне право втрачає моральний авторитет, принцип непорушності кордонів стає умовним, а світ повертається до логіки XIX століття, де великі держави “домовляються” між собою. Все це дуже чітко вкладається у логіку дій Путіна, який може тепер легко вказати: “Подивіться, США діють так само”.
Нова реальність: руйнування євроатлантичного світу та хаос
Гренландія – це територія Данії, члена НАТО. Цей епізод вже зробив НАТО менш передбачуваним і політично вразливим. Адже коли лідер наймогутнішої країни Альянсу фактично натякає на можливість “передачі” території союзника, це створює кілька криз одночасно. Найперша та найголовніша – криза довіри. Якщо США готові публічно тиснути на союзника заради території, постає питання: а чи справді стаття 5 є безумовною? Історія з Гренландією – це не про острів. Це про кінець епохи, де Захід говорив мовою цінностей, а не угод.
Головне: союзники більше не можуть розраховувати на автоматичну солідарність США, кожне рішення яких здатне створити проблеми всередині Альянсу. Фактично відбулася делегітимація євроатлантичної солідарності. Вашингтон більше не розглядає Європу як політичного партнера, а тільки як простір для торгу та наживи.
Гренландський кейс і Україна: непрямі, але системні ризики
На перший погляд, Гренландія – це далека Арктика, Данія й внутрішня дискусія в НАТО. Але на рівні логіки міжнародних відносин для України це дзеркальна історія, тільки в іншій географії. Тому Україна тут не “сторонній спостерігач”.
Головний ризик полягає в ослабленні принципу територіальної недоторканності. Якщо США допускають перегляд статусу Гренландії, Росія отримує: додаткові аргументи проти України, можливість говорити: “Це не анексія, це нова реальність”. Для України це означає менше моральних і політичних запобіжників у переговорах. Якщо території стають предметом торгу – Україна автоматично входить у зону ризику. Небезпека полягає в тому, що суверенітет стає умовним, союзники – змінними, а право вторинним щодо сили й вигоди. І якщо ця логіка закріпиться, Україна ризикує опинитися у світі, де її долю вирішують не за столом міжнародного права, а на переговорах великих держав між собою.
Що США вже роблять щодо Гренландії
У 2025 році США суттєво посилили фактичну присутність і тиск навколо Гренландії. Вашингтон регулярно порушує тему Гренландії на двосторонніх консультаціях із Копенгагеном та наполягає на “спільній відповідальності США за безпеку Арктики”. Окрім того, дедалі частіше обходить Данію, напряму комунікуючи з владою самої Гренландії. Це важливий момент: адже формується логіка “де-факто співволодіння” без юридичного оформлення.
США: пропонують інвестиції в інфраструктуру, аеропорти, порти, логістику. Активно заходять у сферу розвідки й розробки рідкісноземельних металів, аргументуючи це питаннями безпеки. Формально – це економіка. Фактично – прив’язування Гренландії до американської системи інтересів.
Розширення військової присутності – ще один крок до “вирішення питання”. Американська база розширює свій функціонал, кількісний склад та інтегрується в оновлену систему ПРО. Нині Пентагон розглядає її як ключовий елемент арктичного стримування Росії й Китаю.
Реакція Данії: між лояльністю й страхом
Данія опинилася в надзвичайно складній позиції. З одного боку: Копенгаген не може конфліктувати з ключовим гарантом безпеки. Данія залежить від НАТО і США у стримуванні Росії в Балтійському регіоні. З іншого боку: будь-які натяки на “передачу” або особливий статус Гренландії – це удар по суверенітету. Тому Данія обрала тактику: публічно – максимальна стриманість, непублічно – активна робота з ЄС і союзниками, щоб інтернаціоналізувати проблему, а не залишити її у форматі США–Данія. Днями влада Данії влаштувала на острові великі за місцевими мірками навчання, щоб показати, що вони й самі цілком контролюють територію, на яку претендують США.
А що гренландці?
На останніх парламентських виборах у Гренландії перемогла правоцентристська партія Demokraatit, яка виступає за незалежність від Данії. Порівняно з 2021 роком, її підтримка зросла втричі. На другому місці ще одна партія, яка також домагається відділення від Данії і хоче більш тісних зв’язків Гренландії з США, допускаючи угоду про вільну асоціацію.
Що означають вибори для незалежності Гренландії? Поки що нічого. У нинішніх умовах прагнення Гренландії до незалежності може бути гучним заголовком, але насправді острів обговорює це питання ще з 1970-х років. Цей процес довгий та складний.
Між тим, риторика Трампа про володіння та повний контроль над Гренландією викликала в суспільстві занепокоєння та новий імпульс дискусіям про незалежність. Одне зрозуміло: гренландці не хочуть бути данцями, але й американцями теж. Так, лідер Demokraatit, нинішній прем’єр-міністр Гренландії Єнс-Фредерік Нільсен, насамперед відкинув претензії президента США на острів, зазначивши, що вони загрожують його “політичній незалежності”. Політик підкреслив, що “острів не продається”, і додав, що гренландці мають не боятися висловлювань Трампа, а реагувати на них “спокійно, гідно та згуртовано”.
Позиція ЄС: тривожний дзвінок
Гренландія не входить до ЄС, але класифікується як заморська територія, пов’язана з ЄС. Із майже 57 000 осіб, які живуть на острові, лише близько 2000 – не данці, тобто населення переважно складається з громадян ЄС. Для Євросоюзу історія з Гренландією – це сигнал, що США готові ігнорувати європейський суверенітет, якщо це відповідає їхнім інтересам, а принцип “союзники – поза торгом” більше не працює. З одного боку, в ЄС активізувалися дискусії про стратегічну автономію та посилився скепсис щодо безумовної ролі США, але щодо більшості тем поводяться так, аби не дратувати Трампа.
Тема Гренландії поки що коментується дуже спокійно. Так, глава європейської дипломатії Кая Каллас заявила, що визначати статус Гренландії мають право лише жителі острова та Данія.
“Ми очікуємо від усіх наших партнерів пошани їхнього суверенітету та територіальної цілісності, а також дотримання міжнародних зобов’язань”, – сказала Каллас.
Чого не скажеш про європейські ЗМІ: “Ви чекаєте, коли американські морські піхотинці висадяться у Гренландії?” – запитав один журналіст у представників Європейської комісії, оскільки вона поки що ухиляється офіційно від відповідей на висловлювання Дональда Трампа про бажання захопити Гренландію.
Чіткі кроки та підготовка до захоплення
Останні заяви та дії адміністрації США – це вже не просто риторика, а кроки, які дозволяють говорити про певну підготовку і досить чіткі наміри Дональда Трампа щодо Гренландії. І це, без перебільшення, б’є по євроатлантичній єдності, адже фактично йдеться про зазіхання Сполучених Штатів на територію іншого члена НАТО. Тут одразу постають питання міжнародного права, союзницьких зобов’язань і довіри всередині Альянсу. Те, що на початку сприймалося як ексцентричні заяви, зараз виглядає значно більш рельєфно і небезпечно – так думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов.
За словами експерта, важливо розуміти внутрішній контекст у США. У Трампа зараз складна політична ситуація: падіння рейтингів, історія з файлами Епштейна, а попереду – вибори до Палати представників і Сенату. Втрата більшості хоча б в одній із палат означатиме для нього зовсім інший, значно жорсткіший політичний режим існування. Саме тому він поспішає з гренландською темою. Очевидно, що за іншого балансу сил у Конгресі всі ці плани були б як мінімум поставлені на паузу.
“Ми бачимо, що Дональд Трамп намагається одночасно розігрувати кілька історій: Венесуела, Україна, Гренландія – аби розпорошити увагу і компенсувати внутрішньополітичні проблеми. Це не про продуману геополітичну стратегію, а радше про тактичні кроки для підняття власної популярності серед MAGA-електорату. У результаті частина прихильників розчаровується, а скептики лише зміцнюються в думці, що Трамп не готовий доводити гучні заяви до реальних дій. На цьому тлі пробуксовують і так звані мирні переговори щодо України: процес є, а відчутного результату немає”, – зазначає Олександр Леонов.
На його думку, якби йшлося саме про геополітику, логіка дій була б іншою. Данія ще раніше пропонувала США розширення військової присутності, спільні проєкти, кооперацію в питаннях безпеки. Копенгаген не заперечував стратегічної ролі Гренландії – навпаки, визнавав її ключове значення для контролю над Арктикою і Північним полюсом. Але замість багатостороннього формату Трамп обирає хаотичний, одноосібний тиск, ігноруючи інтереси союзників – Данії, Канади, Норвегії. У випадку справжньої геополітики логічним виглядав би полярний союз для стримування Китаю, але цього не відбувається.
“Показовими стали й події в самій Гренландії. На парламентських виборах 2025 року перемогли сили, які виступають за поетапне, обережне набуття незалежності, з урахуванням економічних і соціальних факторів. Радикальні ідеї “незалежності тут і зараз” втратили популярність. Значною мірою через страх, що в разі різкого розриву з Данією Гренландія опиниться під тиском або прямим контролем США. Фактично заяви Трампа зіграли проти його ж інтересів. Він своїми словами налякав самих мешканців Гренландії. Вони хочуть реальної незалежності, а не заміни одного центру впливу на інший. Це показник повної непідготовленості й нерозуміння локального контексту”, – наголошує Леонов.
Щодо подальшого розвитку подій, найімовірнішим сценарієм залишається політичний і економічний тиск.
“Формально нічого не можна повністю виключати, але в нинішніх умовах спроба силового сценарію щодо Данії й Гренландії створила б для Трампа надто багато проблем – як зовнішніх, так і внутрішніх. Союзники не мовчатимуть, а в Конгресі такі дії цілком можуть запустити процедуру імпічменту, причому з підтримкою частини “старих” республіканців. І, найімовірніше, з наслідками цієї логіки Дональду Трампу ще доведеться зіткнутися особисто – вже у вигляді серйозних політичних проблем”, – констатував Олександр Леонов.
Джерело: OBOZ.UA
