Багато аналітиків і політиків на Заході дійсно недооцінювали рішучість Путіна у війні, а також вважали, що економічні санкції швидко призведуть до колапсу і зупинки війни, що виявилося невірним прогнозом, однак твердження про те, що “Путін може виграти” війну, залишається предметом гострих суперечок, а тому Захід продовжує надавати підтримку Україні, вважаючи її перемогу (чи принаймні недопущення перемоги Росії) критично важливою для європейської безпеки. Якщо говорити про помилки, то необхідно визнати, що Захід недооцінив політичної волі Путіна та його готовності йти на великі жертви ( на даний час Росія втратила більше 1.2 мільйона убитих і поранених солдат армії Путіна) і переоцінив ефект санкцій у короткостроковій перспективі та не врахував стійкості російської економіки, та переконання, що Україна швидко впаде, що в решті решт призвело до повільного та недостатнього постачання озброєнь та допомоги Україні на початку війни.
Зараз війна вже перейшла чотирьохрічну межу і “перемога” Росії, особливо у первісному вигляді, виглядає не просто проблематичною через стійкість ЗСУ та західної допомоги, а нереальною.
Багато хто на Заході продовжує вважає, що їх мета — не дати Росії перемогти, та забезпечити Україні умови для переговорів із позиції сили, а не капітуляції, що, у свою чергу, не є “перемогою Путіна”, але й не є його повною поразкою.
Таким чином, віра у легку перемогу Росії була помилкою, але й віра у її неминучу поразку також не є домінуючою позицією, швидше Захід намагається запобігти перемозі Росії та зберегти Україну як суверенну державу.
Чотири роки війни, теж багато чому навчили Путіна. Він зрозумів, що перемогти Україну застосовуючи звичайні правила ведення війни, практично неможливо. Тому, Путін шукає інші комбінації, які повинні, за його задумом, забезпечити таку омріяну ним перемогу. Він зрозумів, що покладатися лише на військову силу було якщо не помилкою, то його стратегічний прорахунком.
Тепер Путін розраховує, що поєднання військового тиску та внутрішньої дестабілізації змусить Україну підписати угоду на умовах Москви до того, як Росія сама зіткнеться із серйозною економічною кризою у 2026 році. Путін поспішає, оскільки економічна криза в Росії стає з кожним днем все очевиднішою.
Путін починає розглядати політичну дестабілізацію України як критичний інструмент для досягнення своїх максималістських цілей. Кремль може використовувати внутрішні потрясіння в Україні для підриву державності та легітимності влади.
Путіну потрібен колапс влади в Україні. Для нього головна мета – не просто захоплення територій, а досягнення колапсу української державності. Він розраховує, що внутрішній “безлад” та хаос послаблять інститути української влади, дозволяючи завдати вирішального удару або нав’язати Україні капітуляцію.
Треба визнати, що йому вдалося, через свого посередника, навʼязати Дональду Трампу один із головних його факторів для дестабілізації ситуації в Україні – тезу про нелегітимність української влади і перш за все президента Зеленського і про необхідність провести спочатку президентські вибори, а згодом і парламентські вибори в умовах діючого воєнного стану в Україні і реальної війни, з якою українці стикаються як на фронтах, так і в тилу.
Можна з високою ймовірністю прогнозувати, що ці вибори в Україні, Кремль обовʼязково використає для роздмухування політичних конфліктів та поляризації українського суспільства. При цьому, Путін усвідомлює, що провести на пост президента України особу, яка буде лояльною до нього і здатною підписати з ним капітуляцію, не реально, тому головний політичний зміст виборів в Україні, на проведенні яких наполягає Путін – дестабілізація внутрішньої політичної ситуації в Україні. Для цього задіянні його агенти і представники прихованої “пʼятої колони”, які прикриваючись патріотичними лозунгами, можуть отримати політичну владу в Україні, на що сподівається Путін.
Дестабілізацію внутрішньо-політичного життя у воюючій країні, Путін може використати і для примусу влади до невигідних переговорів про мир. Адже він не відмовляється від підписання мирного договору, він наполягає тільки на тому, щоб цей, так званий, мирний договір повністю враховував його побажання.
Путін може скориставшись політичною слабкістю центральної влади, яку постійно буде розхитувати опозиція для просування своїх умов миру, що включають – повне виведення українських військ з Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, офіційної відмови України від вступу до НАТО та визнання анексованих територій російськими тощо.
Очевидно Кремль розглядає переговори не як мету, а як тактичний інструмент для перепочинку чи фіксації вигідного статус-кво на тлі внутрішньої втоми українського суспільства.
З цією метою, Путін і його потужна пропагандистська машина буде максимально використовувати інформаційну та гібридну війну проти України, повним ходом і значно в більших масштабах почне експлуатувати питання “соціального попиту”.
Тобто Москва буде намагатись трансформувати втому українців від війни та потребу суспільства у перемозі, – у розчарування та протести проти чинного керівництва. А у разі проведення виборів, з використанням політичної агітації, це буде використано окремими політичними силами в Україні, які будуть боротися за голоси деякої частини проросійсько налаштованих українців.
Вже зараз очевидно, що буде максимально піддана критиці мобілізація, її окремі недоліки, головна мета якої – дискредитація мобілізації і через пропаганду стимулювання випадків дезертирства та створення внутрішніх протестних настроїв щоб довести в Україні ситуацію до критичної межі.
Скориставшись політичним паралічем, який за прогнозами кремлівських аналітиків може охопити Україну, Росія планує в 2026 році повністю окупувати Донбас, Запорізьку область та, можливо, відрізати Україну від Чорного моря, встановивши контроль над лівобережжям Дніпра.
Путіну надзвичайно важливо значно ослабити згуртованість українського народу і його бажання продовжувати захищати свою країну та спробувати розділити українське суспільство, сформувати у певної його частини протестні настрої і невдоволення діями та рішеннями центральної влади.
Як пише Джеймс Ландейл, Дипломатичний кореспондент Бі-бі-сі у великому матеріалі ” (тут і далі використанні матеріали цієї статті) Президент Путін вважає, що дипломатична ситуація змінилася на його користь: його відносини з Америкою покращилися, а на полі бою він досяг успіхів.
Деякі аналітики вважають, що Путін не має причин відмовлятися від своїх вимог: щоб Україна поступилася останніми 20% Донецької області, які вона ще контролює; щоб усі окуповані території були визнані міжнародною спільнотою як російські; щоб українська армія була урізана до межі своєї нездатності і щоб членство України в НАТО було забуте назавжди.Нині є кілька можливих варіантів розвитку подій.
По-перше, президент США Дональд Трамп може спробувати змусити Україну піти на перемир’я на умовах, неприйнятних для її народу — зі здаванням території та без достатніх гарантій безпеки, які б могли стримати майбутню агресію з боку Росії. Президент Трамп натякнув, що може “вмити руки”, якщо Україна чи Росія відмовляться від пропозицій США. Минулого тижня він сказав: “Іноді потрібно дати людям можливість самим з’ясувати стосунки.”
Це може позбавити Україну життєво важливих розвідданих США, необхідних для виявлення російських дронів та завдання ударів по енергетичних об’єктах Росії.
Інший варіант розвитку подій полягає в тому, що війна може просто затягнутися і російські війська продовжуватимуть повільно просуватися на сході.Нова стратегія національної безпеки адміністрації Трампа передбачає, що Росія більше не загрожує існуванню США, і наполягає на “відновленні стратегічної стабільності”.Отже, враховуючи, що підтримка України з боку США перебуває під серйозним питанням, що якщо взагалі щось може потенційно змінити думку Путіна? І що Україна, Європа та навіть Китай могли б зробити по-іншому?
Фіола Хілл, старший науковий співробітник Центру з вивчення США та Європи в Інституті Брукінгса, яка працювала в Раді національної безпеки США під час першого терміну Дональда Трампа, каже, що найбільшою перевагою Путіна є те, що багато хто вважає Україну такою, яка програла.
“Всі говорять про Україну яка програла, хоча зараз у неї найпотужніша армія в Європі”, — каже вона. “Лише подумайте, що вони зробили з Росією. Вражає, що вони протрималися так довго, тим більше, що боролися з однією рукою за спиною”, — зауважила Хілл. Є ще санкції. Безумовно, економіка Росії страждає. Інфляція – 8%, ключова ставка – 16%, економічне зростання сповільнилося, дефіцит бюджету зростає, реальні доходи падають, споживчі податки підвищуються.У доповіді для платформи Peace and Conflict Resolution Evidence говориться, що ресурс військової економіки Росії закінчується.
“Зараз російська економіка здатна фінансувати війну значно меншою мірою, ніж на початку 2022 року”, – зазначають автори. Однак, поки що нічого з цього, схоже, не змінило позиції Кремля — не в останню чергу тому, що бізнес знайшов способи обійти обмеження, наприклад, перевозячи нафту за допомогою танкерів “тіньового флоту”.
Том Кітінг, директор Центру фінансів і безпеки в RUSI, заявив, що заяви Заходу про санкції були плутаними і містили надто багато лазівок.За його словами, Росія омине нещодавні санкції США щодо двох російських нафтових гігантів, “Лукойлу” і “Роснафти”, просто перемаркувавши нафту, що експортується, як нафту, що поставляється компаніями, на які санкції не поширюються.Кітінг каже, що якщо Захід дійсно хоче завдати удару по військовій економіці Росії, він має запровадити ембарго на всю російську нафту і повністю реалізувати вторинні санкції щодо країн, які, як і раніше, її купують.
Теоретично, санкції можуть вплинути і на громадську думку всередині Росії. У жовтні опитування, проведене державним Центром вивчення громадської думки (ВЦВГД), показало, що 56% респондентів заявили, що почуваються “дуже втомленими” від конфлікту, порівняно з 47% минулого року.Проте експерти з Росії сходяться на думці, що більшість російського суспільства продовжує підтримувати стратегію Путіна.
Мік Раян, колишній австралійський генерал-майор, а нині науковий співробітник Центру стратегічних та міжнародних досліджень, каже, що глибокі удари – це не панацея.”Це надзвичайно важливі військові дії, але їх недостатньо, щоб змусити Путіна сісти за стіл переговорів, або допомогти Україні виграти війну”, – каже Раян.За словами Сідхарта Каушала, старшого наукового співробітника з військових питань в аналітичному центрі Королівського інституту об’єднаних служб (Rusi), серія глибоких ударів справді здатна завдати серйозної шкоди енергетиці та військовій інфраструктурі Росії, а також призвести до виснаження її запасів ракет протиповітряної оборони. Однак, він попередив, що така тактика може виявитися контрпродуктивною. “Це може посилити аргумент російського керівництва про те, що незалежна Україна є величезною військовою загрозою”, — сказав він.
Разом з тим, Україна могла б значно підсилити свої можливості за рахунок мобілізації, зменшивши призивний вік. Вона залишається другою за величиною армією в Європі (після Росії) і найтехнічнішою, але навіть їй важко утримувати лінію фронту завдовжки 800 миль. Майже через чотири роки війни багато солдатів виснажені, потребують ротації.
Україна, мабуть, одна з небагатьох країн в історії, яка зіткнувшись із загрозою існування, не кинула своїх безбаштових 20-річних у бій.Фіона Хілл вважає, що Україна просто засвоїла урок історії та руйнівного впливу Першої світової війни на європейські імперії XX століття, які занепали, не зумівши відновити зростання населення, яке підживлювало їхнє економічне піднесення.”Україна просто думає про своє демографічне [майбутнє]”, — заявила вона.
Непередбачуваним гравцем є Китай.
Лідер Китаю Сі Цзіньпін — один із небагатьох світових лідерів, кого Путін слухає. Військова промисловість Росії значною мірою залежить від постачання з Китаю товарів подвійного призначення, таких як електроніка або обладнання, яке може використовуватися як у цивільних, так і у військових цілях.Таким чином, якщо Пекін вирішить, що продовження війни більше не відповідає інтересам Китаю, він матиме значний вплив на позицію Кремля.На даний момент США не роблять жодних спроб спонукати чи примусити Китай чинити тиск на Москву. Тому питання полягає в тому, чи буде Сі Цзіньпін готовий якось вплинути на Москву самостійно.
Але якщо Росія піде на ескалацію, якщо світові ринки будуть дестабілізовані, якщо США введуть вторинні санкції проти Китаю у покарання за споживання дешевих російських енергоносіїв, то думка Пекіна може змінитись.Однак поки що Путін вважає, що він перебуває у вигідному становищі, оскільки час на його боці.
На думку аналітиків, що довше триватиме цей конфлікт, то сильніше впаде моральний дух українців, тим сильніше розколяться їхні союзники і тим більше території Росія отримає на Донбасі. “Або ми збройним шляхом звільнимо ці території, або українські війська покинуть ці території”, – сказав Путін минулого тижня.”Ніщо не змінить його позиції, — сказала Фіона Хілл. — Хіба він сам піде. Путін зараз робить ставку на те, що зможе продовжувати це досить довго, щоб обставини склалися на його користь.
Цю ситуацію може змінити лише одна людина у світі. Це – Дональд Трамп. Тільки від нього і згуртованості європейських партнерів України залежить майбутнє України і світу.
А поки що надзвичайно важливим етапом на цьому шляху є Давос. На Світовому економічному форумі (ВЕФ) у Давосі у 2026 році Україна має серйозні шанси на успіх завдяки високому рівню представництва та конкретному порядку денному. Основні очікування пов’язані із залученням інвестицій та зміцненням міжнародних гарантій безпеки. Однією з головних очікуваних подій форуму (19–23 січня) є можливе підписання між Володимиром Зеленським та Дональдом Трампом угоди про повоєнне відновлення України на суму близько $800 млрд.
Україна планує надати інвестиційні можливості на загальну суму $1 трлн у рамках відновлення країни. Особлива увага приділяється енергетиці, оборонній промисловості та технологічному сектору.
Важливим сигналом для інвесторів стане обговорення історичного лістингу Kyivstar на Уолл-стріт, що має продемонструвати впевненість міжнародного капіталу в майбутньому країни. Традиційний павільйон України у 2026 році зосередиться на темах інновацій, сталого миру та безпеки. Програма включає дискусії щодо створення “енергетичної фортеці” Європи на базі українських газових сховищ та інфраструктури.
Успіх залежить від здатності України переконати світових лідерів у ефективності захисту інвестицій та надійності гарантій безпеки в умовах світового геополітичного суперництва, що триває, та “ерозії довіри”, про які попереджають організатори ВЕФ у звітах про глобальні ризики на 2026 рік.
Напередодні форуму Дональд Трамп зробив низку різких заяв, які задають тон майбутній зустрічі:
Трамп публічно заявив, що саме українська сторона, а не Росія, нібито перешкоджає укладенню мирного договору.Очікується, що американський президент наполягатиме на якнайшвидшому початку офіційних переговорів із Москвою. Цю ідею також підтримують деякі європейські лідери Однак, Великобританія не підтримує ідею лідерів Франції та Італії щодо поновлення прямих переговорів з Путіним, заявила глава британського МЗС Іветт Купер.
“Ми бачимо величезну відданість роботі, яку виконує Україна за підтримки США та Європи, щоб розробити плани миру, включаючи гарантії безпеки. Але поки що я не бачу доказів того, що Путін готовий сісти за стіл переговорів чи вести дискусії”, – підкреслила міністерка.Саме тому, за її словами, тиск на Москву треба посилювати – і робити це за допомогою санкцій та військової підтримки.
Американський сенатор-республіканець Роджер Вікер виступив із промовою на підтримку України, а також із критикою господаря Кремля Володимира Путіна.
Сенатор Вікер, виступаючи у Сенаті, закликав не довіряти Путіну, який, як він зазначив, “знущається з мирного процесу”.
Україна вже давно не вірить у щирість Путіна, будемо сподіватись, що і Трамп дослухається до свого однопартійця.
Таким чином, для України зустріч у Давосі — це спроба конвертувати економічний інтерес Трампа у стійку військову та політичну підтримку.
Будемо сподіватися, що так і буде.
Джерело: OBOZ.UA
