Прийняття зазначених правок стало одним із найскандальніших епізодів поточної сесії Верховної Ради. Нардепи Данило Гетманцев та Олексій Гончаренко влаштували штовханину під час голосування. Запровадження мита було передбачено одразу двома поправками – одну з них депутати не змогли підтвердити, а другу спікер Руслан Стефанчук відмовився поставити на підтвердження. Відповідно, вона набрала чинності під час фінального голосування за законопроєкт. Таке порушення процедури свідчить про те, наскільки важливою була ця ініціатива для певних лобістських груп.
Невипадково голосування відбулося напередодні відставки уряду Дениса Шмигаля через те, що у Верховній Раді зібралась значна кількість депутатів. У червні 2025 року депутати вже намагалися ухвалити аналогічні правки в іншому законопроєкті, але тоді їм забракло голосів. Цього разу правку “протягнули” через непов’язаний законопроєкт №13157 про інтегроване запобігання промисловому забрудненню.
Згідно з прийнятим законом, запроваджується 10% експортне мито на:
- соєві боби, подрібнені або неподрібнені (код 1201 УКТ ЗЕД);
- насіння ріпаку або кользи, подрібнене або неподрібнене (код 1205 УКТ ЗЕД).
Починаючи з 2030 року, ставка мита щороку зменшуватиметься на 1 відсотковий пункт до досягнення 5%. Кошти від мита мають спрямовуватися до новоствореного Державного фонду підтримки сільськогосподарських товаровиробників, законопроєкт про який Кабмін зобов’язаний подати протягом трьох місяців.
У правках затверджується норма звільнення від мита сільськогосподарських товаровиробників та кооперативів, які експортують власно вирощену продукцію. На перший погляд, це виглядає справедливо — дрібні виробники не потерпають, а податковий тиск спрямовується на трейдерів.
Однак запропоноване “звільнення” від мит для малих виробників — це здебільшого міф. Дрібні фермери практично позбавлені можливості самостійно експортувати продукцію через відсутність налагоджених каналів збуту, складність митних процедур та високі логістичні витрати.
Рішення може також вплинути на відносини з Європейським Союзом. Головне юридичне управління Верховної Ради України висловило серйозні застереження щодо запропонованих змін. У своєму висновку експерти зазначили кілька критичних проблем, які ставлять під сумнів законність самого рішення. Насамперед, це невідповідність правок Угоді про асоціацію з ЄС. Згідно зі статтею 31 Угоди, сторони не повинні запроваджувати мита на експорт товарів. Більше того, існуючі мита мають поступово скасовуватися відповідно до затвердженого графіку. Щодо ріпаку ставки мита мають становити лише 1,8% на восьмий рік, 0,9% на дев’ятий і повністю скасовуватися на десятий рік. Запропоновані 10% кардинально суперечать цим зобов’язанням. Що стосується сої, то вона взагалі відсутня в графіку, оскільки на неї ніколи не вводилося експортне мито.
Економічні наслідки: хто виграє, хто програє?
Запровадження експортного мита неминуче призведе до зниження закупівельних цін на внутрішньому ринку. Трейдери, які змушені будуть сплачувати 10% мито, компенсуватимуть ці витрати через зменшення цін, які вони пропонуватимуть фермерам.
Зменшення закупівельних цін неминуче вплине на рентабельність вирощування сої та ріпаку. Відповідно, можна очікувати скорочення посівних площ під цими культурами вже в наступному сезоні.
Головними бенефіціарами нового мита стануть великі переробні підприємства. Зниження цін на сировину дозволить їм збільшити маржу або зменшити вартість готової продукції, покращивши конкурентоспроможність на зовнішніх ринках.
Автори законопроєкту зазначають, що експортне мито може принести до державного бюджету 200-250 млн доларів на рік при нинішніх обсягах експорту сої (близько 2,5 млн тонн) та ріпаку (700-800 тис. тонн). При середній ціні сої 420-450 дол./т та ріпаку 480-520 дол./т, 10% мито дасть приблизно 105-115 млн дол. з сої та 35-42 млн дол. з ріпаку. Однак ці розрахунки не враховують можливого скорочення обсягів виробництва та експорту. За песимістичним сценарієм, реальні надходження можуть виявитися на 30-40% меншими через зменшення посівних площ.
Історичні паралелі: урок 2017 року
Аналогічну ініціативу Україна вже реалізовувала у 2017 році, коли було скасовано відшкодування ПДВ при експорті соєвих бобів для компаній, які не є виробниками. Тоді декларованою метою також було стимулювання внутрішньої переробки. Результати виявилися катастрофічними: посівні площі під соєю скоротилися на 20%, з 2,1 млн гектарів у 2015 році до 1,7 млн гектарів у 2018-му. Виробництво сої впало з 3,9 млн тонн до 3,3 млн тонн. При цьому обіцяного зростання переробки не сталося — більшість заводів працювали недозавантаженими.
Негативні наслідки змусили уряд скасувати “соєві правки” уже в січні 2020 року. Президент України Володимир Зеленський особисто доручив їх відмінити після спілкування з аграріями. Нинішні автори ініціативи стверджують, що цього разу ситуація буде іншою через звільнення виробників від мита. Однак економічна логіка залишається незмінною: штучне обмеження експорту завжди призводить до зниження внутрішніх цін і втрат для виробників.
Запровадження експортного мита відбувається в несприятливий час для українського агросектору. Сусідні країни-конкуренти активно нарощують виробництво олійних культур. Румунія збільшила посіви сої на 15% за останні два роки, Болгарія — на 12%. На світовому ринку Україна конкурує з Бразилією, Аргентиною та США — країнами з потужною логістичною інфраструктурою. Додаткове 10% мито може остаточно підірвати конкурентоспроможність української сої. Особливо показовим є приклад Аргентини, яка протягом 2002-2015 років застосовувала високі експортні мита на сою (до 35%). Результатом стала стагнація галузі та втрата частки світового ринку на користь Бразилії.
Голова Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев стверджує, що проти експортного мита виступають великі трейдери, “зацікавлені в тому, щоб ми були сировинним придатком”. Він посилається на успішний досвід з соняшниковою олією, коли запровадження мита в 1999 році дійсно стимулювало розвиток переробки. Однак соняшникова олія — це продукт масового споживання з широким внутрішнім ринком, тоді як соєвий шрот та олія мають вузькоспеціалізоване застосування і переважно експортуються. Аграрні об’єднання та бізнес-асоціації звинувачують у лобіюванні правки великі переробні компанії, які прагнуть отримати доступ до дешевшої сировини.
Відповідно, скорочення виробництва сої несе ризики для продовольчої безпеки України. Вона є основним джерелом рослинного білка для виробництва комбікормів. Зменшення виробництва може призвести до подорожчання кормів і, відповідно, м’яса та молочних продуктів. Крім того, соя є важливим елементом сівозміни. Як бобова культура, вона збагачує ґрунт азотом, що дозволяє зменшити використання мінеральних добрив при вирощуванні наступних культур. Скорочення посівів сої може негативно вплинути на родючість ґрунтів.
Замість штучного обмеження експорту, існують інші механізми стимулювання переробки. Досвід інших країн показує, що найефективнішим є підхід, який поєднує різні інструменти без обмеження експорту сировини.
Серед заходів, які можуть збільшити обсяги внутрішньої переробки можна зазначити наступні:
- Запровадження податкових стимулів — зниження ставки податку на прибуток для переробних підприємств, які використовують українську сировину.
- Інфраструктурна підтримка — будівництво сучасних елеваторів та логістичних центрів, які дозволять зменшити втрати при зберіганні та транспортуванні.
- Технологічна модернізація — державні програми підтримки впровадження сучасних технологій переробки, які дозволяють отримувати продукцію вищої якості.
- Розвиток внутрішнього ринку — стимулювання переробки та споживання соєвих продуктів.
- Пошук нових ринків для експорту переробленої продукції.
Попередній досвід показує, що подібні заходи зазвичай мають протилежний ефект — замість стимулювання переробки вони пригнічують виробництво сировини. Україна ризикує повторити помилки 2017 року, але в ще більших масштабах. Агросектор, який і так страждає від війни, логістичних проблем та нестачі робочої сили, отримає додатковий удар у вигляді штучно заниженої рентабельності.
Замість короткозорих фіскальних рішень Україна потребує довгострокової стратегії розвитку аграрної переробки, яка базувалася б на стимулах, а не на обмеженнях. Поки що влада обирає шлях найменшого опору, знову перекладаючи основний тягар на малий та середній бізнес.
Джерело: OBOZ.UA
