Український мільйонер інвестував у розбудову села на Житомирщині понад $15 млн. У Радовлі реконструювали державний ліцей, де вчаться діти з усієї громади. На роботу в навчальний заклад запрошують спеціалістів з усієї країни та з-за кордону. Учні ліцею носять шкільну форму, а хлопці й дівчата вчаться окремо.
Також у селі відкрили медичний центр. Нова лікарня оснащена сучасним медичним обладнанням. Мешканці Радовля та навколишніх сіл отримують консультації сімейних лікарів та допомогу офтальмолога, кардіолога, гінеколога, уролога та інших.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала у Радовелі й дізналася, чим унікальний сучасний ліцей. Поспілкувалася з учителями та меценатом, а також розпитала у місцевих, чи змінилося село завдяки інвестиціям бізнесмена.
ШКОЛИ НЕ ДЛЯ ЖИТТЯ
– Головне у житті – незалежність. Тоді вас поважатимуть, самостійно ухвалюватимете рішення й не лишатиметеся заручниками обставин. Цього потрібно остерігатися. Так само й боротьба, яку веде Україна проти Росії – вона за Незалежність. Ви маєте працювати над цим і використати свій шанс. Але для того, щоб зробити щось неймовірне, треба неймовірно попотіти. Тому обирайте для себе шлях, а ми зі свого боку підтримаємо й допоможемо, – у камерній актовій залі Біотехнологічного ліцею “Радовель” дає настанови старшокласникам меценат і український мільйонер Михайло Весельський.
Радовель – невелике село в Олевській громаді на півночі Житомирської області. Тут проживає близько 1300 людей. Село засноване у 1496 році, було частиною Овруцького повіту. Цього року король Олександр віддав Радовель у володіння князю Тимофію Івановичу Капусті. Існує легенда про Радова – відважного чоловіка з племені древлян, на честь якого нібито й назвали поселення.
Від Києва до Радовеля – 220 км. Одразу на вʼїзді в населений пункт увагу привертає сучасна триповерхова будівля з широким доглянутим подвірʼям, скульптурами й шахами у половину людського зросту. Це – місцевий державний ліцей. Раніше на його місці стояла стара школа.
– Я памʼятаю Радовель як велике село з багатьма людьми. Я його дуже любив, але в якийсь момент хотів звідси поїхати, – розповідає Весельський. – Було враження, що десь далеко у світах усе набагато краще. Я так і зробив, але через багато років повернувся.
Михайло прожив у Радовелі 17 років. Його мати, Ніна Весельська, у ті роки працювала директоркою місцевої школи. Згодом Михайло закінчив КНУ ім. Тараса Шевченка з юридичним ступенем і почав займатися бізнесом. Заснував компанію Eurotek, яка спеціалізувалася на соняшниковій олії, виробництві пшениці та експорті зерна. Пізніше вона розширилася до нерухомості, мереж супермаркетів. Зараз там працює понад 3000 співробітників.
– У юні роки навіть не думав про те, щоб розвивати село. Здавалося, що воно в гарному стані. Жило багато людей, дітей, були робочі місця, – згадує Весельський. – Ідея виникла через кілька десятків років. До кінця не міг зрозуміти, що саме потрібно робити. У якийсь момент хотів допомогти школі чи амбулаторії. Однак усвідомив, що питання глибше, ніж просто стіни. Першочерговим є те, якими ми виростаємо людьми, із яким образом мислення. Також почав замислюватися, чому ми як громади втрачаємо спроможність? Чому наші села постійно потребують допомоги? Чому села чи містечка у розвинених країнах живуть краще? Прийшов до висновку, що у нас є питання в освіті.
Бізнесмен переконує, що в українських школах дітей не готують до життя. Зокрема, навчальні предмети не розказують, як стати розумним або здоровим.
– Ми почали розмову з учителями. Зараз постійно звертаюсь до педагогічних інституцій, академіків за допомогою, – розповідає меценат. – Школу робить вчитель. Із чим він заходить у клас – отака й школа. Підібрати й переформатуватися складно.
Реконструкцію старої будівлі школи проводили у 2017-2018 роках. Раніше вона мала вигляд старого навчального закладу радянського зразка. Після капітального ремонту ліцей має нові фасади, доглянуту прилеглу територію, сучасне обладнання, багато спеціальних класів, нові меблі тощо.
Михайло Весельський живе у Львові. Однак часто навідується в Радовель і контролює усі справи на відстані.
ВЧИТЕЛІ-ІНОЗЕМЦІ
До входу в ліцей веде широка алея. Подвірʼя обабіч засаджене травою й деревами. Чути дитячий гомін – на зеленій галявині діти грають у квача. Біля центральних дверей у кілька рядів стоять велосипеди – великі й малі. Місцеві учні їздять ними на уроки.
Директорка Олеся Дорошенко зустрічає в холі на першому поверсі. Повз пробігають учні молодших класів – щойно закінчився урок. Підходять до своїх шафок, їх тут кілька десятків у ряд. Усередині багато світла, а стіни пофарбовані у яскраві й пастельні кольори.
Олеся Петрівна пропонує пообідати й запрошує у їдальню. Це – невеликий кабінет зі столами й стільцями. Далі від дверей розташована кухня й вітрина зі стравами на вибір. Щодня тут змінюють меню, а діти обідають безкоштовно. Вчителі ж платять за їжу. Зараз у їдальні залишилося небагато страв. За котлету, кашу й салат з капусти, а також сік – Олеся Петрівна платить близько 100 грн. У їдальні також готують каву, чай, компот.
Учні мають ходити у формі. За неї платять батьки. У комплект входить блейзер, худі, поло, штани – разом до 3000 грн.
– На загальних зборах було прийнято, щоб діти були у формі. Вона зручна. Учні перших класів мають зеленого кольору, для пʼятих-сьомих – блакитного. Потім носять бордову й вишневу, – розказує директорка. – Батьки купують форму і вже не думають, що вдягнути у школу. Також у нас діти ходять без мобільних телефонів.
Олеся Петрівна народилася в Радовелі й навчалася у цій же школі. Зараз у ліцеї працює вчителькою початкових класів. Після початку Великої війни, зізнається Дорошенко, зʼявилися проблеми з пошуком кадрів. У навчальному закладі раніше працювали педагоги з Марокко, Англії та США. Більшість із них виїхали.
– Зараз потрібен математик, фізик, учитель англійської, – перелічує Олеся Петрівна. – Із Китаю у нас навіть був педагог, але розмовляв тільки англійською. Подібних державних шкіл в Україні немає, хіба приватні. Це дітище нашого мецената.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Росія буде знову нападати” – що про війну, Зеленського і Єрмака говорили українці на грандіозному форумі
У актовій залі триває зустріч зі старшокласниками. Після мотиваційної промови Весельського, на сцену запрошують двох нових вчителів музики. Це – вінницький фольк-рок-гурт “Очеретяний кіт”. Працювати у ліцеї їх запросив меценат.
ГЕНДЕРНО РОЗДІЛЕНІ
На першому поверсі вчаться молодші діти. По обіді у них почалися позакласні заняття. Заступниця директорки з виховної роботи Людмила Гжебовська, молода педагогиня у стильному костюмі, заводить у кабінет. У ліцеї класи гендерно розділені – хлопці й дівчата вчаться окремо. В 11 класі їх можуть обʼєднати.
– Тут вчаться хлопці, – розказує вона. – Дівчатка дорослішають швидше, а хлопці інакше проявляються. Коли діти розділені, є шанс бути серед таких, як ти. У них класи і програми однакові, тобто учні рівні між собою. Також вони спілкуються на перервах і розуміють, що вони – один клас. І я, як вчитель інтуїтивно відчуваю, що з хлопчиками треба інакше говорити, можливо, твердіше. Якщо буду ніжно, то не звучатиму як авторитет. Із дівчатами ж навпаки.
У класі просторо і багато парт. Окрім звичайних, тут є столи, за якими можна постояти. Це позитивно впливає на поставу дитини, запевняють вчителі. На стелі розмістили кольорові наліпки – це тренажер для зору. А за партами, над стелажами й полицями, висить шведська стінка і рукохід. Такі тренажери стоять у кожному класі. Також у кабінетах встановили інтерактивні панелі.
Людмила Гжебовська приїжджає на роботу з Києва. У ліцеї викладає каліграфію.
– Про школу багато хто знає. Я мала приватну студію, де викладала для дорослих і дітей. Ліцей знайшов мене, бо не так багато фахівців із каліграфії, – зізнається Гжебовська. – Прийшла у 2020-му, і вже тоді тут працювало багато фахівців із різних куточків України, яких знайшов Михайло Миколайович. Коли почалось повномасштабне вторгнення, то деякі звільнилися й потім була нова хвиля.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Радянські монети та “гоніння на церкву”: чим торгують у храмах Московського патріархату та що там говорять про заборону РПЦ в Україні
Також меценат проінвестував будівництво готелю навпроти ліцею. Усіх запрошених вчителів за потреби забезпечують там житлом.
– Я живу у гостьовому будиночку, а дехто має квартири в Олевську, – розповідає Людмила. – Деякі фахівці не мали педагогічної освіти, але мали потрібний професійний досвід, яким могли поділитися з учнями.
На уроці інформатики поруч дівчата щось гучно обговорюють перед екранами компʼютерів. Клас невеликий, але має багато нової техніки. На кожному поверсі є чотири вбиральні – для дівчат, хлопців, інклюзивна і для вчителів. Також є кімнати “Клінінговий сервіс”, і технічні з контролем води, кондиціонування, опалення. Воду беруть із власної свердловини.
УНІКАЛЬНІ КЛАСИ
В учительській педогоги проводять нараду. Михайло Весельський спілкується з ними й щось бурхливо пояснює. Над рукомийником учителі повісили для себе нагадування: “Не зашкодь”. Це – головний принцип у роботі.
Учителька молодших класів Оксана Кравченко пропонує провести екскурсію ліцеєм. Як і всі вчителі, жінка носить біле поло з емблемою ліцею. Оксана Валеріївна місцева, викладає предмети у хлопчиків.
– Коли Михайло Миколайович запропонував гендерне навчання, у мене був третій клас. Коли поділили, то у мене залишилися хлопчики, – згадує Кравченко. – Помітила, що це добре на дітях позначилося. Мої хлопці одразу розцвіли, почали активно руки піднімати на уроках, бо за дівчатками раніше не встигали.
У ліцеї працюють обовʼязкові творчі класи – хореографія, музика, каліграфія, гончарство.
Оксана Кравченко працює у школі понад 24 роки. Тоді навчальний заклад мало чим відрізнявся від інших державних шкіл. Зараз працювати комфортніше, зізнається.
– Перший раз приїхав Михайло Миколайович, показав проєкт і сказав: “Уявіть собі, що може бути отак”. Ми подумали відразу, що не може бути, це якась фантастика, – згадує Оксана Валеріївна.
Ліцей оснащений пандусами, ліфтом для вчителів і учнів на кріслах колісних. Також окремо є спортивні класи. Обовʼязковим для молодших учнів є практика міофасціального релізу – заняття на спеціальних роликах і мʼячах для покращення кровообігу, постави, мʼязів. Три рази на тиждень по 20 хв. У класах можна постояти під час уроку на масажному килимку.
Із вікон видно два стадіони – з натуральним і штучним покриттям. Вони оснащенні світлом і камерими для проведення й трансляції спортивних змагань. Незабаром біля них зʼявляться бігові доріжки.
ВІВАЛЬДІ ТА ВЕСНЯНКИ
На третьому поверсі вчаться старшокласники. У кабінеті хімії, фізики є все необхідне обладнання, а в парти вмонтовані рукомийники. Закінчується урок – і простір заповнює звук волинки. Мелодію шкільного дзвінка постійно змінюють. Це можуть бути композиції Вівальді, веснянки.
– Я працюю у прекрасних умовах, у теплі й затишку. Ми маємо все оснащення. Взимку ходимо у футболках, а діти навіть розуваються, – розказує Кравченко. – У коридорі маємо портретну галерею – це фото всіх вчителів, які будь-коли працювали у школі. Це ідея колишньої директорки Ніни Михайлівни.
У коридорах є стенди з фотографіями учнів, їхні художні поробки з гончарного й образотворчого мистецтва. На підлозі можна вмоститися на кріслах-мішках. Із 8 класу учні, за бажанням, обирають вчителя-наставника.
– У нас є години театру, хореографії. Це повноцінний урок, де дитина може розкритися, вивільнити емоції, – каже Кравченко. – До нас приїжджають народні артисти з Житомира.
На цокольному поверсі також розміщені кабінети – музичний клас зі звукоізоляцією, гончарня та інші. У коридорах стоять парти. Тут під час повітряних тривог продовжують вести уроки.
Є кулінарна студія, де діти справді вчаться випікати хліб, піцу або готувати інші страви. У студії є сучасна техніка, спеціальні залізні столи, як на професійних кухнях. На полицях одна на одну складені чашки. Щопонеділка перед заняттями учні із вчителями проводять чаювання зі своїми сервізами.
– У нас була носійка мови з Америки. Проводила тут заняття й одночасно вчила дітей англійської, – згадує Оксана Валеріївна. – Під час літнього табору учні готували деруни і всіх пригощали. А на батьківських зборах батькам випікали кекси.
У музичній студії стіни мають спеціальну ізоляційну оббивку, стоять десятки професійних інструментів – клавішні, духові, барабани. Кожна дитина має опанувати хоча б один інструмент.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бєлгородський квартал і “друзі” з Білорусі: як живе наймолодше місто України біля кордону
Окрім головного приміщення, надворі стоять спеціальні модульні кабінети. У туристичному центрі стіни завішені спорядженням і рюкзаками. Поруч стоїть медичний кабінет – із тренажерами для опанування домедичної допомоги. На столах розкладені міни, гранати, манекени. Дітей вчать обережному поводженню з небезпечними предметами.
НЕМАЄ РОБОТИ
Готель навпроти школи – двоповерхова будівля з рестораном і кімнатами. У ньому зупиняються вчителі й туристи. У ресторані можна купити каву від 25 до 35 грн, скуштувати піцу до 230 грн. Бульйон коштує 100 грн, карбонара – 150 грн, салат “Цезар” – 170 грн. За готелем є дитячий майданчик.
За рогом розташований медичний центр – сучасна двоповерхова клініка. Сюди кілька разів на тиждень приїжджають фахівці зі столиці. Мешканці можуть записатися на огляд до гінеколога, офтальмолога, гастроентеролога На другому поверсі є операційна, тому проводять і хірургічні втручання.
У ліцеї вчиться понад 300 учнів. Діти приїжджають з усієї громади. Їх возять шкільні автобуси. Перший рік Весельський оплачував їх самостійно. Зараз же батьки сплачують близько 2000 грн за місяць.
Ближче до вечора під магазинами у центрі збирається молодь. Пʼють каву, гуляють із дітьми. Попри стрімкий розвиток інфраструктури, місцеві переконують, що життя у Радовелі майже не змінилося. Усе через брак робочих місць.
– Мій син пішов у перший клас цього року. Школа краща, ніж була до того, але є свої недоліки, – розповідає продавчиня. Стоїть за стареньким прилавком. – Ми тільки тиждень походили і всього не знаємо. Спершу батькам не подобалося, що ділили на хлопців і дівчат. Ми ще цього не відчули.
На зупинку поспішає худорлява жінка із сумкою на плечі. До Києва двічі на день курсує автобус. Вона родом із Одеси, приїхала у Радовель на запрошення медичного центру. У рідному місті працювала медсестрою. Двічі була на співбесіді. Однак у результаті її не взяли.
– У мене хороший послужний список, більше 10 років у лікарні пропрацювала, – розповідає жінка, імені не називає. – Чомусь не взяли, хоча я там все покинула й приїхала сюди. Але це стало поштовхом до відкриття власного бізнесу. Займаюся зараз косметологією. Мені подобається, що тут ніхто не лізе в душу, люди не звертають увагу на тебе. Почуваюся більш вільною.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як чоловіки “штурмували” ЦНАПи і ТЦК в останній день оновлення даних: фото та відео
Жінка зізнається, що понад близько 200 чоловіків із села мобілізували. Це переважно дорослі жителі й небагато молоді. Також розповідає, що працівники ліцею мають гарну заробітну плату, однак місцевим платять менше, ніж запрошеним педагогам. Більшість жителів заробляють на ягодах – збирають у лісі чорницю, суницю або гриби й продають у містах.
У селі стоять переважно одноповерхові доглянуті будинки. На головних вулицях – асфальтовані дороги, однак вечірнього освітлення немає. У центрі Радовля працює кілька продуктових і господарських магазинів. Є дитсадок, будинок культури, пошта.
– Тут хоч і цирк поставте, а як проізводства нема, то де людям працювать? Основа з цього починається – там буде сімʼя, там будуть люди хотіти жити, – розказує Василь, років 65 на вигляд. Стоїть біля чоловіка, що не виходить з автівки – колишнього голови сільської ради Анатолія Шкрабалюка.
– Хочу ще добавити, що в медичному центрі заборонили капать людей, – додає Анатолій, почісуючи вуса. – Потрібно ховатися й тихенько нанять медсестру, щоб вона прокапала, або їхати в город. Взяти школу – зайняла в області 290 місце з 300 за успєваємостю. Кажуть, що вже в цьому році половина вчителів нова. Робота у селі є в ліцеї тільки, медцентрі, магазинах, на пошті і пилорамі.
Анатолій був сільським головою понад 20 років. Розказує, що не встиг провести світло у Радовелі й упорядкувати кладовище через нового мецената.
– У нього якась ненависть до мене була. Може ще відколи мама його працювала директоркою школи, а я вмішувався в учбовий процес, – каже роздратовано Шкрабалюк. – Зробив скриньку, пішли по селу й сказали: “Пишіть недовіру на цього голову”.
– Аудит хто зробив, скільки сюди грошей пішло? – говорить Василь.
– І щоб хлопці й дівчата вчилися окремо, я проти. У мене діти в Італії зараз, у них такого в школах немає, – додає Анатолій. – Зара хлопців менше завжди, ми вчилися всі разом колись – і при здоровʼї, і при умі. Гостініцу построїв і заселяє, кого хоче. Годує, кого хоче.
– Там дають житло для вчителів, кажуть? – питаємо.
– Ну, так, – розгублено відповідає Анатолій. Чоловіки продовжують обурюватися й між собою критикують ліцей.
ВІДЧАЙДУШНА СПРОБА
Тим часом у школі закінчилися батьківські зроби. Сюди зʼїхалися й жителі сусідніх містечок і сіл. Троє жінок збираються в ресторан при готелі.
– Моя дитина у 9-му класі, уже сьомий рік навчається в цій школі. Доводиться їздити з Олевська, районного центру, бо вибрали кращі умови для своїх дітей, розповіда брюнетка Марина. – Тут є бомбосховище, а в деяких школах немає. Безкоштовне харчування, форму купуємо раз на рік. Тут велика база гуртків, тобто не треба везти дітей більше нікуди.
Ідею гендерного навчання жінки підтримують, бо діти задоволені.
– У нас клас хлопчиків. На перервах вони всі зустрічаються, спілкуються. Майже у всіх хлопчиків класний керівник – чоловік. Дітей небагато в класі – 22 максимум. Не так, як у інших державних школах. Інші навчальні заклади заздрять нам. Кажуть: “Скоро це все буде платне, будете за все давати гроші”. Але ми вже вчимося сьомий рік – платимо лише за підвіз дітей, якщо нема можливості своїм транспортом.
Батьки кажуть, що бізнесмен ставиться до ліцею відповідально. Своїм прикладом мотивує учнів.
– Прям намагається показувати їм дорогу – де можуть обламатися, чому потрібно вчитися. Вміє подати навчання так, щоб діти зацікавилися. Однак часто змінюються вчителі, тому бувають прогалини. Цьогоріч два вчителя англійської на школу – це дуже мало. Також саме село майже не змінилося. Їздимо сюди тільки у справах і в медцентр, бо лікарі толкові приїжджають.
– За гуртки це взагалі окрема історія, – додає мама Юлія. Хоч один, але дитина може обрати для себе, бо є вибір.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мільярдер із США накупив квартир для українців: які там умови та хто може безкоштовно жити
Михайло Весельський запевняє, що гендерне навчання позитивно впливає на учнів. Це рішення грунтувалося на наукових дослідженнях, каже.
– Це моя відчайдушна спроба зробити модель, при якій діти виростають у розумних українців, – розказує бізнесмен уже в ресторані. – Тут питання не про вкладення, а про витрачені гроші, які для мене не окупляться. І не хочу, щоб здалося, що для мене це маленькі гроші. Зміни порушують чийсь уклад життя, тому комусь може це не подобатися. Я до цього ставлюся спокійно.
Зараз Весельський планує залучити батьків до системи освіти, а також забезпечити місцевих мешканців робочими місцями за рахунок виробничих можливостей.
– Це має бути якась кооперація, щоб були виробничі потужності з доданою вартістю, яка розприділятиметься на людей, – пояснює він. – Тоді буде кістяк громади, який про неї дбатиме. Зʼявиться цінність місця, у якому ти живеш.
Бізнесмен вклав у розвиток села вже понад $15 млн. Додатково ліцей постійно потребує фінансової підтримки. Весельський каже, що зараз Радовель – пріоритет для нього, того сюди інвестує іноді більше, ніж у бізнес.
Джерело: Gazeta.ua
