Цей матеріал – про те, як розміри мінімальної зарплати, неоподатковуваного мінімуму й прожиткового мінімуму змушують принагідно виконувати функцію одиниці виміру, з-за чого вони своєму первісному сенсові (тобто згідно з назвами) вже [майже] не відповідають, та й одиниця виміру з них виходить погана.
Подивимося, приміром, на дивовижний і чудернацький підпункт 291.4 Податкового кодексу України (ПКУ), за яким межі річного доходу в платників єдиного податку, які бажають і надалі залишатися у своїй групі, складають для першої, другої й третьої груп відповідно 167; 834 і 1167 мінімальних зарплат на початок податкового року.
Звідки така дивна точність? А от звідти. Спочатку домовилися щодо абсолютних сум не в мінзарплатах, а в гривнях, після чого поділили на мінзарплату початку відповідного року – й так отримали всю цю точність, доки знову її не змінять.
Тобто не “дозволені суми – залежно від розміру мінімальної заробітної плати”, а навпаки – встановили всі три коефіцієнти під те, до чого й без неї, шановної мінімальної, домовилися, й “увіковічнили” їх.
Так, можуть заперечити: А зате не треба змінювати кожного року! Але ж “розплата” за цю величезну зручність полягає в тому, що запам’ятати дозволену суму можливо хіба що з точністю до мільйону, внаслідок чого когось можна й заплутати (втім, весь сучасний ПКУ саме на плутанину, схоже, й розрахований), а головне – приймаючи рішення щодо підвищення мінзарплати, тепер завжди замислюватимуться – а чи не надто тоді зросте границя для “єдиноподатників”.
Зрозуміло, цей фактор, звісно, не буде найважливішим, однак хіба така точна індексація дозволу саме під досить довільно встановлювану мінзарплату важливіша чомусь більше?
І де ж була ця точність, коли на початку війни приймали дійсно необхідне політичне рішення щодо межі (для третьої групи) в 10 мільярдів гривень і вочевидь було не до гри в розміри мінзарплат?! Адже тоді чомусь не написали про 1 538 461,5 розміру мінімальної зарплати на 1 січня!
Ах, це певну гарантію індексації дозволеної суми хотіли дати таким чином? Та що ви кажете?! А чому ж у такому разі не зробили цю шляхетну справу через прив’язку до євро? Наприклад, у підпункті 39-2.4.2.1 ПКУ щодо початку оподаткування контрольованих іноземних компаній річний еквівалент 2 млн євро присутній – і нічого, капелюх з гривні нашої не злетів, але ж до чого тут мінзарплата? А до того, що вона не євро й сума її достатньо волюнтаристська, тож це не гарантія, а її імітація – то й так і кажіть!
А от із використанням іншої соціальної суми – неоподаткованого мінімуму – вийшло інакше. Визначену ще у 1996 (а якщо в карбованцях – в 1995) році суму в 17 гривень (зараз її вже для інших цілей зберігає пункт 5 підрозділу 1 пункту ХХ ПКУ) не змінювали, але й давно не використовують за прямим призначенням, залишивши її фактично тільки для визначення розмірів штрафів (але ж не для кваліфікації злочинів!), тож функція, що була деякий час додатковою, – одиниці виміру лише й залишилася!
Функцію ж власне неоподатковуваного мінімуму зараз згідно з підпунктом 169.1.1 ПКУ виконує так звана податкова соціальна пільга, яка дорівнює половині (велика мудрість законодавця була саме такою – рівно половині!) від прожиткового мінімуму для працездатних на початок відповідного року, чим обіцяє фактично знищити й цю соціальну суму в її первісному сенсі, адже спочатку вже мають на увазі оподаткування фізосіб і лише потім споживчий кошик і все решту, що має відношення до того, скільки зараз потрібно грошей, аби не вмерти.
Тепер, до речі, схаменувся нарешті й законодавець, прагнучи повернути прожитковому мінімумові те значення, заради якого його й винайшли, – відокремивши від не властивої йому функції різноманітної одиниці виміру, в тому числі – для оподаткування, де він застосовується неодноразово, й навіть для кваліфікації розмірів злочинів (значний, великий, особливо великий).
Ба більше: навіть зайве соціальне навантаження – вплив на пенсії, допомоги, індексації тощо – веде до того, що він забагато за собою тягне й тому “дешевше його не чіпати”.
Так от, це ж саме варто зробити (повертаємось до того, з чого почали) і для мінімальної заробітної плати, яка вже як одиниця виміру не дає пам’ятати її ж первісну функцію.
Приміром, якщо єдиний податок для першої групи пов’язаний з “працездатним” прожитковим мінімумом, то для другої – вже з мінзарплатой; дозволені ліміти доходів для всіх груп (про що й було на початку) теж пов’язані з мінзарплатой, як і військовий збір для першої й другої груп, а також мінімальний єдиний соціальний внесок взагалі для всіх.
Впливає розмір мінзарплати й на штрафи за порушення трудового законодавства, а також, безумовно, на лікарняні й декретні, але це останнє – хоча б соціальне.
Не можна осягнути неосяжного.
Джерело: OBOZ.UA
