Дивно спостерігати, як ті, хто ще кілька місяців — а іноді й тижнів тому — закликали нас зрозуміти Трампа й погоджуватися з будь-якою його маячнею, коли він телефонував Путіну й вихвалявся чудовими розмовами з ним, тепер, коли Трамп виглядає значно адекватнішим і менш прихильним до Путіна, намагаються переконати нас у зворотному — у збереженні цієї прихильності.
По-перше, Дональд Трамп прихильний тільки до однієї людини у світі — до Дональда Трампа. Усі інші — від Меланії Трамп до Путіна й Сі Цзіньпіна — лише декорації навколо його “величі”. І Трамп прихильний лише до однієї країни — до Америки. Але до тієї Америки, яку він собі уявляє. Усі інші держави — просто тло для театру “Америка понад усе”. Зникне якась країна з мапи світу — Трамп цього може й не помітити. Ані Україна, ані Гренландія не є для нього цінністю. Але й Росія також не є.
По-друге, Трамп не любить, коли декорації його величі виглядають негарно або не відповідають його уявленням про ідеальний світ. Коли Зеленський відмовився грати роль зручного реквізиту, він отримав відповідну реакцію. Тепер, коли Путін не хоче бути “адекватною” частиною цієї декорації — реакція аналогічна. Виграють ті, хто вміє правильно подати себе як реквізит. Найкращий приклад — Марк Рютте. А тим, хто не здатен зіграти цю роль, краще відійти вбік до 2029 року і не заважати.
Путін намагається вдавати зручного партнера, але лише настільки, наскільки це вигідно йому. Самозакоханість і схильність до надмірних вчинків уже не раз ставили Путіна в дурне становище у спілкуванні з Трампом. Хоча, здавалося б, досвід КДБ мав би йому допомогти. Але 25 років необмеженої влади дискваліфікують будь-кого. Та й добрим працівником КДБ Путін ніколи не був.
По-третє, “50 днів Трампа” — це не запрошення Путіну продовжувати окупацію України. Путін її і так продовжуватиме — незалежно від санкцій чи західної зброї. Але Трамп завжди дає чіткі терміни тим, кого хоче вмонтувати у свою правильну картинку світу. Згадаймо хоча б Іран. Ніхто не вірив, що через 60 днів після ультиматуму Трампа почнеться 12-денна війна. Тепер не вірять росіяни. Але якщо вони не зреагують адекватно — дії Трампа через 50 днів можуть бути значно серйознішими. Так, він не почне з дій власними руками — спочатку буде діяти нашими. Включно з передачею далекобійних ракет із вимогою вдарити по Москві.
Чи може це призвести до ядерного удару з боку Росії? Так, може. Але такий удар можливий і без рішучих дій із нашого боку. Краще мати засоби відповіді, ніж не мати їх зовсім. І так — у разі ядерного удару по Україні — Трамп може вступити у війну з Росією самостійно. Бо його “декорація” буде зруйнована вщент. Це не означає, що за 50 днів почнеться Третя світова, але швидкість, із якою ми до неї наближаємось, точно зростає. І так, Третя світова війна — це один із можливих сценаріїв збереження української державності. Бо в глобальному вогні легше вижити на периферії.
По-четверте — це не апокаліптичний прогноз. Саме непередбачуваність Трампа може змусити Путіна замислитися над цими 50 днями. І хоча б імітувати мирний процес, який призведе до припинення вогню — не на путінських умовах, а на умовах Трампа. Так, це може бути тимчасова пауза — на тижні, місяці, навіть роки. Але ця пауза дозволить Україні серйозно підготуватися до наступної війни, створити ефективну владу і вибудувати стримування, що примусить Путіна сто разів подумати, перш ніж почати новий наступ.
Тому розчарування Трампа у декорації — це наш шанс. І було б гріхом ним не скористатися.
Джерело: OBOZ.UA
