Великий і жахливий керманич Головної країни світу повідомив, що повертає американському Міністерству оборони стару (1789-1947) назву, тож воно, якщо це затвердить Конгрес, тепер знову буде Department of War, тобто Міністерством війни (хоча все одно залишиться для всіх Пентагоном – навіть якщо із свого славнозвісного п’ятикутника колись переїде).
“Максимальна смертоносність, а не млява законність. Жорстка сила, а не політкоректність. Ми роститимемо воїнів, а не тільки захисників” – наводить з цього приводу слова пентагонівського чільника цинічного й відвертого Піта Хегсета Франс Прес.
Дехто може подумати, що це лише форма. Але інколи форма і є водночас змістом. Як приклад – нагадаю відомий ще з 1936 року лінгвожарт академіка Лева Щерби (1880-1944), який зріс у Києві: “Глока куздра штеко будланула бокра й курдячить бокренятка”. (Відчайдушна пуйлова ворогиня Людмила Петрушевська, згадуючи в тексті Щербу, навіть створила цикл аналогічних мініатюр “Пуськи бяті”.) Й хіба за формою не можна здогадатися щодо змісту?!
Причому саме вербальна форма, бува, й впливає на зміст. Коли Польща текст “Ще Польща не загинула”, який було написано в далекому 1797 році майже одразу після трьох її розділів, несподівано у 1927 року оголосила чомусь своїм державним гімном, вже через 12 років “ноосфера спрацювала” – й відбувся (після дуже великої перерви) й четвертий її [накарканий] розподіл, адже “не” в ноосфері десь загубилося.
Досі не розумію, чому вже після цього текст ледь не кріпацького 1862 року, що починається з аналогічних слів, зробила своїм гімном і незалежна Україна.
Не можна ноосферу псувати своїми страхами-жахами, що мають джерелом якесь дивне ганебне почуття власної меншовартості. Чому із всіх можливих причин словосполучення “НА Україні” ми обрали “це тому, що нас вважають окраїною”? Хіба ж ми не кажемо “повернутися НА Батьківщину”??? Чому ж ЦЮ аналогію не було враховано? Ми ж не кажемо “В Батьківщину”!
До речі, а чому останнім часом масово майже припинили писати “Батьківщина” з великої літери? (Хоча “Вітчизна” – пишемо з великої, як і раніше!) А знову дурні жахи – бо “можуть подумати, що це про партію”. Саме так, між іншим, зник і чудовий вираз “любі друзі”, що став в нас після Ющенка навіть іронічним!)
Наша мова, наше слововживання – часто-густо відображають наші жахи. А далі – все розноситься повітрям.
(Помітив нещодавно: варто лише подумати – ой хоча б зараз не зателефонували Каценеленбойген і Бейгельзімер, як вони обидва вже дзвонять один за іншим, хоча до цього [прізвища умовні] випали з мого життя років на 10!)
Навіть пустий переляк, не кажучи вже про Сказане Слово, це не просто форма, що відображає дійсність, а те, що на дійсність впливає.
Тому не слід глузувати зі Сполучених Штатів. Америка переходить у наступ. Що з цього вийде – справа інша. Але до слів треба ставитися з повагою й обережністю.
Джерело: OBOZ.UA
