Я тричі перечитав фразу Трампа, яка мене зачепила: “Зупиніться на лінії фронту, й обидві сторони мають повернутися додому, до своїх родин, припинити вбивства – і на цьому поставити крапку”.
Справа в тому, що українці, які воюють, й так перебувають вдома, на свой землі. Якби путінська орда “повернулась додому”, це дійсно означало б повноцінне завершення війни.
Але поки що це лише оманливі мрії.
З подій останнього тижня випливає єдине: ми знаходимось у черговій фазі загострення уваги до нас. І вимоги до нас можуть бути більшими, аніж ті, які публічно проголошені Трампом. Бо для Путіна важлива не просто фіксація замороженої лінії, одночасно він хоче перезапуск внутрішньоукраїнських процесів, які будуть здатні доламати втомлене війною суспільство. Це і визнання російської як офіційної, і статус російських попів, і допуск проросійських партій на вибори. А також амністія певних політичних персон.
Потенційне громадянське протистояння всередині країни на тлі потенційних виборів і величезної кількості зброї на руках – ось де план “Б” у Путіна. Тому він і наполягає на ідеологічних підходах до завершення війни, бо знає, що цим він відкриє смертоносну “скриньку Пандори”.
Так само Трамп перебуває в ілюзіях, щодо особистої нелюбові Зеленського і Путіна. А вона – ця любов – між президентами РФ і України хіба в принципі можлива, якщо Москва і надалі прагнутиме навернути Київ у лоно своєї відродженої імперії? Я дуже сумніваюсь, що Путін навіть Януковича любив – з усією його проросійською лояльністю. Навпаки, ставився до нього як до чогось меншовартісного, якому більше були до вподоби цяцьки і хонки, ніж ввірена йому суспільством територія. Що вже казати про “любов” Путіна до Ющенка, Порошенка і тепер Зеленського.
Короткий висновок: Трампу дійсно начхати на усі ці нюанси, йому потрібен результат “зупинки”. Він вірує, що в Будапешті путін просто не зможе сказати йому щось інше, ніж “я згоден на мирний договір”. Але так було перед Туреччиною, перед Аляскою і зараз це вже третій похід по колу. Бо після фрази “я згоден” завжди йде “але”.
Якщо правдою є те, що путіну досі носять течки з планами обвалити українську оборону до кінця року, він петлятиме до останнього. І, можливо, в намічені дати ніякого Будапешту не відбудеться, якщо американці проявлять не тиск на перемовинах очільників зовнішньополітичних відомств, а загравання.
І бог з тими Томагавками. Є чимало видів інших ракет, які літають хоч і на менші відстані, але можуть бути досить ефективними уже зараз. Питання: де вони?
Те саме питання і до Європи. Яка, схоже, знову зависла в нерішучості: то ше треба щось робити, чи вже можна видихати і повертатися в стан до 2022-го? Дивні люди, дивні вчинки, дивні висновки….
Джерело: OBOZ.UA
