Так, я знову про цих. Про нелюдів. Бо ворони – не люди.
Більш за все ненавиджу “каркунів”, тобто тих, хто каркає. Все, мовляв, погано, а буде ще гірше. Конструктиву жодного, просто всім треба негайно вішатись. Це вони називають “реалізм”.
Знаю: вони не передбачають поганого – вони його роблять. Причому постійно: щодня, щохвилини.
Навмисно чи ні – питання окреме (мабуть – хто як), але ж “ефект” від них усіх саме такий.
Каркуни перманентно паскудять ноосферу, яку, між ншим, вельмишановний Вернадський відкрив зовсім не для того, щоб вони її нахабно псували.
Воронів у людському обличчі можна побачити зараз де завгодно, й почути, на жаль, теж.
Їх завжди легко впізнати по галасливих-репетуючих гучно каркаючих заголовках.
“Ворона каркнула в ґав‘ячу всю горлянку” – казав великий Езоп, якого в мордорі чомусь інколи називають дідусем Криловим.
Всі нещастя – виключно від каркунів. Їх слова щодо майбутнього завжди капосні.
“А я ж казав!” – радіють каркуни з величезним задоволенням, коли те, що вони таким чином напрацювали, відбувається. Адже це їх особиста заслуга: накаркали.
“Каркуни. Каркуни. Бачу вас на ютюбі й на сайтах. І завжди на ТБ – там лунає від вас “бе-бе-бе”! Ви приходите в сни – ви і там хоч з ютюбу, хоч з сайтів. З них приходите в сни – ох, мерзотні ж які каркуни…”
Звичайно, шкода хорошу пісню. Тож вибачте. Але Україну шкода ще більше: вона потерпає тільки від них.
Плюньте кожному з цих в обличчя. Подумки. А потім слід обов’язково тричі перехреститися. Й все буде добре.
Джерело: OBOZ.UA
