Можна було б зараз познущатися з журналістів телемарафону та низки каналів, які просили аналіз, точніше коментарі в стилі RSNPZD. Але сенсу в цьому немає. Варто подумати про інше.
Я просто нагадаю те, що писав нещодавно про логіку РФ в ударах по газовій інфраструктурі України. І про тему можливої газової угоди Росії і Штатів. Також варто не забувати й інші теми, якими Кремль намагається “купити” Трампа:
- Північна морська логістика (не проводи, а інфраструктура)
- Газ і нафта на Далекому Сході. Видобуток і реалізація. Регіон важливий, тому що це зона інтересів КНР.
- Ресурси. Фактично та сама тема, що і в україно-американському договорі. Тільки на обмежений перелік і з більш вигідними для РФ умовами. Тут кремлю допомагає той самий фактор Китаю: “або з вами, або з Пекіном”
- Ядерна безпека. Нова система договорів про нерозповсюдження – єдине поле, де РФ все ще виступає “на рівних”. З більшою політичною вагою, ніж інші учасники “ядерного клубу”.
- Ядерне паливо – переробка, утилізація.
- Постачання рідкоземельних елементів, які РФ видобуває зараз. Та й не тільки.
Але найголовніше (і про це писав у прогнозі на 2025 рік) – фактор американо-китайських відносин. Де погіршення між Пекіном і Вашингтоном = можливості гри Кремля.
Але з іншого боку, те ж саме погіршення і перехід до торгової війни без бажання увійти у військову ескалацію може підштовхнути обидві ключові столиці до бажання “заморозити” російсько-українську війну, щоб не створювати додаткових ризиків. Заморозити умовно, “як є”, з мінімальними додатковими конструкціями забезпечення безпеки.
Для України на цьому етапі важливим стане “завтра” і “післязавтра”. А саме можливості та здатності оперативно узгодити позиції з державами, для яких глибокі поступки на адресу Кремля несуть небезпеку. І це не тільки “європейські партнери”. Одним із найважливіших елементів пазла є Туреччина. Якій вкрай не вигідна ситуація, за якої Кремль, отримавши перепочинок, спробує повернути свої позиції в чорноморському регіоні.
А також важлива комунікація з Китаєм. Адже якщо контури заморозки можуть (і, ймовірно, будуть) обговорюватися по треках США-КНР, не працювати з іншим учасником, як мінімум, нерозумно. Адже, хочу нагадати, що позиція низки держав, які сьогодні активно підтримують Україну – результат тривалої комунікації у 2022-23 роках. З ними спрацювало.
На китайському ж напрямку в нас є варіанти посередників. Це:
- Згадана Туреччина, у якої є свої інтереси, до переліку яких не входить посилення РФ. І в якої прекрасні відносини з КНР.
- Держави ЄС. Які не поспішають входити в “торгову війну Трампа”. І насамперед це партнери Пекіна. Такі як, наприклад, Польща, Німеччина, частково Франція – північний коридор. А так само Румунія і Болгарія як держави, через які вибудовується чорноморська гілка південного коридору.
- Пакистан. Про боєприпаси змогли домовитися, а ось про розвиток відносин далі не подумали. Хочу нагадати, що рівень політичних відносин Ісламабада з Пекіном у китайській ієрархії “стратегічних партнерств” стоїть на щабель вище, ніж зафіксовані відносини з Москвою.
Що стосується США, то знову нагадаю факт, що Трамп не приховує – прихильність до жорсткого стилю переговорів з підвищенням ставок. Тому сприймати його різкі заяви на адресу інших держав треба без зайвої емоційності. Є окреслені інтереси, є, назвемо прямо, шантаж. Причому в нашому випадку обох сторін. Питання лише в тому, що цей процес йде поперемінно – спочатку одних лякати, потім інших. Це просто факт, який треба пам’ятати і з яким треба працювати.
А сама сьогоднішня зустріч Зеленського і Трампа? Брифінг (якщо буде) – буде коротким. Трамп: “Хороша розмова, Зеленський молодець, підходимо до угоди. Томагавки? Опція “на столі”.
Зеленський “Хороша розмова. Трамп підтримує Україну і велике спасибі за таку підтримку. Координуємо наші зусилля заради миру. Який не буде стійким без активної позиції США і наших Європейських партнерів”.
Головне для української влади, нагадаю, буде “завтра” і “післязавтра”. Про це і писав вище.
Джерело: OBOZ.UA
