Україна – за крок до впровадження зони вільної торгівлі з Туреччиною.
У серпні турецький парламент схвалив угоду про ЗВТ з нашою країною. Тепер – слово за нашими народними депутатами. Кабмін ще 7 травня цього року схвалив та передав у Раду законопроєкт про ратифікацію, але на голосування його поки ще не виносили. Документ можуть розглянути вже найближчим часом.
Туреччина – великий торгівельний партнер України. Особливо значні обсяги турецького імпорту заходять у таких сегментах як овочівництво та товари легкої промисловості.
Угода про вільну торгівлю означає обнулення мит на більшість продукції. Що, на перший погляд, вигідно для споживачів, бо турецькі товари у вітчизняних магазинах мають подешевшати на 10-12%.
Та є велика проблема — турецький імпорт може суттєво погіршити конкурентне середовище для для українського бізнесу, який зараз і так працює в надважких умовах. Наслідки можуть бути жахливими – аж до скорочення робочих місць і закриття підприємств.
Угоди про зону вільної торгівлі в теорії передбачають заходи захисту для місцевих виробників. Для українського легпрому в попередні роки вони також обговорювалися. Але після початку війни про них чомусь “забули”. І Україна підійшла до ратифікації угоди про ЗВТ з Туреччиною без програми підтримки вітчизняної легкої промисловості. А після впровадження зони вільної торгівлі змінювати умови угоди вже не можна, – пояснили в юридичній компанії “Ільяшев і партнери”.
Тож що чекає український легпром після відкриття нашого ринку для турецьких товарів?
Як легпром хотіли захистити, а потім “забули”
Угода про зону вільної торгівлі з Туреччиною обговорюється вже багато років.
“Ще з 2011 року ми брали участь у нарадах з урядовцями, на яких аналізували вплив ЗВТ на українських виробників”, – згадує голова правління асоціації “Укрлегпром” Тетяна Ізовіт.
Легпромівці були не проти зони вільної торгівлі з Туреччиною, бо вона серед іншого передбачала обнулення ввізних мит на турецьку сировину, яку використовують наші підприємства.
“За митним тарифом у нас біля 2 тисячі легпромівських кодів, з них 1,5 тисячі — це сировина і матеріали (волокна, “блискавки”,. Нитки, тканини та ін) і лише 500 — готова продукція (одяг, трикотаж, взуття). Ми були готові до нульових ставок на сировину, хоча в нас також є профільні виробники. Але від початку виступали категорично проти відміни мит на готові вироби. Бо мінус 10-12% мита просто “зламають” наш ринок, і не дозволять українським виробникам на рівних конкурувати з турецькими”, – каже Ізовіт.
Ще в 2021 році Україна, не чекаючи ЗВТ з Туреччиною обнулила митні ставки на нитки, пряжу й волокна та уніфікувала ставки на тканину. На кілька десятків кодів тканини митну ставку знизили до 1%.
Але мито на імпорту готову продукцію залишилося незмінним.
У 2021 році, коли було прийнято політичне рішення про підписання угоди про ЗВТ з Туреччиною, влада доручила Кабміну опрацювати комплекс заходів про захист легпрому.
“За результатами було підписано фінальний протокол підтримки галузі на 2022-2024 роки та підготовано проект закону, який, зокрема, передбачав, що податок на прибуток спрямовується не в бюджет, а на розвиток підприємств. Крім того, мали продовжити норму, яка діє ще з 2017 року – про відтермінування сплати ПДВ на імпортне обладнання (підприємства легпрому платити податок на додану вартість рівними частинами впродовж двох років). ще один важливий пункт — пріоритетність для вітчизняних виробів у публічних закупівлях. Та головне — перехідний період для легпрому. Відразу після впровадження зони вільної торгівлі з Туреччиною мита мали обнулити на 48 позицій готової продукції, через три роки – ще на 150, а на решту – лише за 5 років”, – говорить Тетяна Ізовіт.
Та у 2022 році почалася війна. Ратифікацію угоди про ЗВТ з Туреччиною відклали, а про план заходів з підтримки легпрому – “забули”.
Та цього року угоду раптом активно почали готувати до ратифікації, а питання легпрому чомусь “зависло”.
У владі, яка до війни обіцяла захистити вітчизняних виробників, зараз кардинально змінилися настрої. Скажімо, про спрямування податку на прибуток на розвиток підприємств вже дискутують. Є думка, що цю пільгу для всіх можна й не впроваджувати. Буцім-то, в Україні ж є індустріальні парки з пільгами для бізнесу – от нехай легпром у тих парках і працює.
“Але в нас дуже багато підприємств у різних регіонах країни, іх треба втримати – бо це робочі місця й податки. Не можна “загнати” всіх виробників у кілька індустріальних парків. Такі парки мають бути на діючих підприємствах”, – каже Ізовіт.
Тобто, на момент ратифікації угоди про зону вільної торгівлі з Туреччиною українські легпромівці залишилися взагалі без програми захисту галузі.
Турецьке диво
Українські легпромівці нервують не даремно. Турецька легка промисловість входить у топ-5 світу. Досягти таких результатів місцевому бізнесу роками допомагала влада – дешеві кредити, пільгові тарифи на електроенергію, податкові преференції (скажімо, ПДВ взагалі немає) – ось неповний перелік “бонусів” від держави, які отримують турецькі виробники.
“В Туреччині діє чотири вільних економічних зони – виробники мають пільги зі сплати податків, спеціальні тарифи на електроенергію та максимальне сприяння від уряду. Це дуже потужна підтримка. Окрім цього, турецька влада останнім часом притримується курсу на штучне пониження вартості ліри, І, хоча президента Ердогана багато хто за це критикує, треба визнати, що така політика значно посилює експортний потенціал місцевих виробників”, — зазначив голова наглядової ради ТОВ “Т-Стиль” та власник ТМ Goldi Олег Червонюк.
“Турецький легпром зараз чи не найбільш конкурентний у світі. Зокрема й тому, що має значну підтримку від держави. Електроенергію місцеві підприємства отримують по 10 центів за кіловат, тоді як ми платимо в рази дорожче. Девальвація ліри значно посилила експортний потенціал. Логістика дуже дешева – наприклад вартість контейнерної доставки найнижча в світі і на 40 доларів з тони дешевша, ніж у нас. Як великий гравець Туреччина отримує ще й дісконт за цінами на сировину. Що маємо ми? Державної підтримки фактично немає. Логістика – дуже дорога. Скажімо, під час блокади польського кордону ми платили по 5,5 тисяч за вантажівку замість 1,5 тисячі. Тоді додаткові витрати склали біля мільйону доларів. зараз знову по 6 днів черги на польському кордоні, а це все – гроші. Наразі собівартість по окремим видам нашої продукції вища, ніж у турків кінцева ціна”, – каже керівник ТОВ “Карат” (ТМ Karat, виробництво килимів) Олександр Ружицький.
Навіть зараз, ще до впровадження зони вільної торгівлі, турецькі товари займають чималу частку українського ринку. Скажімо, за 2022 рік в Україну завезли товарів легпрому більш ніж на 800 млн доларів. Понад 25% – з Туреччини. І майже 75% цього потоку – готова продукція – одяг, взуття, трикотаж, килими тощо.
У 2023 році постачання одягу зросло ще на 41%, а взуття – на рекордні 70%.
Турецькі товари конкурентні за цінами на українському ринку навіть з митом 10-12%. Тим більше, що за останні роки турецька ліра значно девальвувала, що дозволяє місцевим виробникам пропонувати на зовнішніх ринках низькі цінники, навіть з урахуванням витрат на логістику.
Що буде, якщо знімуть останній барʼєр — ввізні мита?
Масові скорочення людей, закриття підприємств і рекордний мінус з податків
Українські легпромівці кажуть, що відкриття нашого ринку для турецьких товарів без жодних пересторог матиме просто жахливі наслідки.
По-перше, і без того дефіцитний бюджет не дорахується мільярдів від сплати ввізного мита.
“Ми підрахували, що, якби ЗВТ з Туреччиною запровадили в 2021 році, лише за кількома групами товарів мінус по миту був би близько 2 млрд гривень”,- зазначає Тетяна Ізовіт.
По-друге, засилля турецького імпорту може значно знизити обсяги продажу української продукції. Це зпровокує зменшення обʼємів виробництва та скорочення робочих місць на підприємствах.
“Легпром- це передусім люди. У галузі зараз – понад 15 тисяч субʼєктів господарювання, з них лише тисяча – на загальній податковій системі. Тобто, багато дрібного бізнесу, якому зараз особливо важко”, – каже Ізовіт.
По -третє, українські легпромівці на фоні скорочення виробництва, очікувано зменшать відрахування податків у бюджет.
Суми значні. Скажімо, минулого року підприємства легкої промисловості сплатили 3,7 млрд гривень податків, з них 2 млрд – це ПДФО (тобто, податки із зарплат).
Якщо запровадять зону вільної торгівлі з Туреччиною, і на товарах “зникне” ще й 10% мита, ситуація для українських виробників ще більше погіршиться, – каже Червонюк. “Ми – в нерівних умовах, це чиста математика. Якщо є домовленість з Туреччиною про відкриття ринку, то треба принаймні зрівняти умови, скажімо, ставити питання про закриття вільних економічних зон для турецьких підприємств легпрому”, – вважає Червонюк
“З одного боку, влада декларує підтримку українських виробників. Недавно запустили програму “Український кещбек”. Хто буде її учасником, якщо вітчизняних виробників не залишиться”, — задається питанням Ізовіт.
Зазначимо, що через війну та проблеми в енергетиці український бізнес працює в надважких умовах.
“Раніше ми вже придбали генератори, інвестувавши мільйон, зараз будуємо нову трансформаторну підстанцію, а це ще два мільйони. Наростає дефіцит кадрів, що змушує підприємства підвищувати зарплати. 30% наших іноземних клієнтів зараз не працює з нами, бо вважає, що через війну є великі ризики зриву контрактів”, – каже Ружицький.
“Скорочення ринку через війну просто жахливе. Попит, порівняно з довоєнним, впав на 20%, бо люди виїжджають з країни й економлять. У нашому випадку підвів ще й фактор погоди. Ось зараз кінець вересня, за всіма розрахунками вже мала б продаватися осінньо-зимова колекція, але за вікном – по літньому тепло, тож сезон розпочинається досить мляво. Про проблеми з енергетикою та дефіцит персоналу я взагалі не говорю. Країна – у війні, і всім зараз дуже важко”, — додав засновник компанії “Дюна-Веста” (ТМ “Дюна”, виробництво шкарпеток) Сергій Вишневський
Додаткових проблем додає контрабанда, через яку наш ринок заповнили дешеві товари, які завозяться в Україну взагалі без будь-яких податків і зборів. Є в цьому потоці й турецька продукція. Ще частину завозять із заниженням інвойсів, що дозволяє економити на податках.
Що далі?
Тетяна Ізовіт каже — легпрому терміново потрібна державна підтримка. З урахуванням військового стану треба щонайменше збільшити перехідний період по обнуленню мит, а в ідеалі – повернутися до питання про ЗВТ вже після війни, — вважає вона.
За словами Вишневського, зона вільної торгівлі з Туреччиною – це лише “репетиція” глобального відкриття українського ринку, яке станеться після вступу нашої країни до ЄС.
Тому завдання держави — зберегти вітчизняний бізнес, зокрема, легпром.
“Підтримувати можна по-різному. У нас є програма 5-7-9, і вона дійсно працює. Але в військовий час варто змінити підхід до виробництва, особливо, легпрому, і перейти на заключення прямих контрактів з підприємствами, які пройшли перевірку Міноборони на спроможність виконання держзамовлення і мають статус національного виробника. Це дозволить уникнути конкуренції з виробниками за межами України, які в своїх державах мають більші пільги, ніж ми у військовий час, а також зберегти робочі місця й податкові надходження в бюджет. Звісно, виробники повинні відповідати за якість та дотримання термінів при виконанні держамовлень – і совістю, і грошима”, — зазначив Вишневський.
“Вважаю, що, як мінімум, по продукції легпрому варто відтермінувати запровадження зони вільної торгівлі до кінця війни, а потім дати ще два роки перехідного періоду. Всі країни захищають свої ринки й власних виробників. За нашою продукцією – килимами – ввізні мита в багатьох країнах сягають 40-60%. Чому ж ми маємо так беззастережно відкривати свій ринок, та ще й у розпал війни?”, — дивується Ружицький.
Поки український парламент не ратифікував угоду про ЗВТ з Туреччиною, ще є можливість переглянути її умови та не допустити масштабної кризи у легпромі. Опісля шляху назад вже може й не бути. “Ратифіковані угоди про зону вільної торгівлі практично не підлягають перегляду”, – пояснили у юридичній компанії “Ільяшев і партнери”.
Джерело: OBOZ.UA
