Як і з заявою Сікорського — що вони там все будуть збивати, важливо, щоб слова Трампа не залишилися тільки словами.
Це стосується і збиття: сказали, що будуть збивати? Нецікаво — от збийте, тоді в нас буде матеріал, на який можна спиратися в судженнях.
Те саме зі словами Трампа: сказав, що дадуть НАТО зброю, маючи на увазі, що її передаватимуть Україні — без проблем, буде зброя — буде про що говорити.
Передача зброї має два виміри: перший — коли ви передаєте рівно стільки, щоб підтримувати стійкість українського війська.
Ось усі ці пакети з обслуговування F-16 тощо.
Другий — коли ви збільшуєте передачу якісно і кількісно, і так, це ніколи не робиться просто так.
Це завжди якраз під щось — наприклад, під конкретну вашу операцію стратегічного рівня.
Якщо ми побачимо радикальне зростання поставок Україні, треба розуміти, що це буде робитися не від раптової “щедрості”, а тому, що від Києва тепер щось очікують.
Я цілком допускаю, що українська дипломатія, офіс і європейські плюс американські прихильники України змогли переконати за ось ці місяці адміністрацію США в тому, що є потенціал.
Вийде — буде ще більше поставок (продажів, не суть) і більше супорта, не вийде — буде день бабака, як узимку з 2023 до 2024.
І так, Путін вписав себе в історію вже багатьма своїми рішеннями і точно вписав себе як унікум, який відмовився від пропозиції Трампа щодо заморозки.
Я добре знаю історію і запевняю, як то кажуть, — так не буває.
Ніхто, коли таке становище і така диспозиція сил, і ситуація страшного глухого кута, не відмовляється від тієї пропозиції Трампа, яку він форсував з весни.
Навіть було відчуття, що, слідуючи логіці “від добра добра не шукають”, Путін вхопиться за цей рятувальний круг і погодиться на заморозку.
Але ні, на превеликий подив американців (та й не тільки), він вирішив спалювати свою державу далі.
Велика помилка Трампа і багатьох аналітиків і всяких “фінк тенків” — не розуміння того, що Путін реально ставиться до теми України за межею раціонального.
Воно раціонально-то з його дзвіниці — міфічних означальних, але абсолютно ірраціонально в координатах цінностей Заходу.
У будь-якому разі все це — їжа для філософів, соціологів та істориків, а реальність зараз визначається і вирішується, як і минулий, і позаминулий, і всі попередні роки.
Вона вирішується українським солдатом — він став свідком, як усе це почалося, і він же й визначить у підсумку, чим усе це закінчиться.
Джерело: OBOZ.UA
