Взаємні стосунки Дональда Трампа та Путіна на початку 2026 року залишаються одними із самих непередбачуваних і суперечливих тем у світовій політиці. Ця динаміка поєднує в собі особисту симпатію лідерів і жорстке протистояння державних інтересів. Вже раніше висловлював припущення, що “дуель” між Трампом і Путіним може багато у чому визначити якою буде політика у світі і чи вдасться зберегти планету від глобальної трагедії.
Які основні причини їх протиріч можна чекати в цьому році?
Особиста дипломатія проти силового тиску – Трамп продовжує подавати сигнали про можливість прямих угод з Путіним і навіть планує провести історичний саміт на Алясці або в США. Однак, на практиці його адміністрація діє жорстко: у січні 2026 року США провели військову операцію із захоплення російського танкера в Північній Атлантиці, що ставить під сумнів щирість їх стосунків, адже наказ про захоплення російського танкера віддав особисто Трамп.
Щодо війни в Україні. Трамп активно просуває план негайного припинення вогню і стверджує, що обидва лідери тепер “хочуть угоду”. Тим не менше, він особисто і його адміністрація одночасно підтримує нові законопроекти про санкції проти Росії і посилає “жорсткі сигнали” Кремлю, намагаючись посилити свої позиції на переговорах.
А тепер щодо геополітичних суперечок. Інтереси Трампа і Путіна стикаються в Латинській Америці. Військова операція США у Венесуелі в січні 2026 року з усунення Ніколаса Мадуро стала прямим викликом російському впливу в регіоні. Що теж ставить під сумнів щирість їх стосунків, як лідерів двох найбільших ядерних держав. А заява Трампа про те, що західна півкуля – це зона виключних інтересів США, ставить у скрутне становище невизначеності інших соратників Путіна, зокрема Кубу, Нікарагуа.
Про суперечливий характер стосунків Трампа і Путіна пише Антон Трояновський в The New York Times у репортажі з Вашингтона “Коли йдеться про Росію, Трамп орієнтується в суперечливих цілях”.
“Спроби президента Трампа залицятися до президента Росії Володимира В. Путіна сповнені суперечностей щодо стабільності та демонстрації американської сили.
Адміністрація Трампа заявила в грудні, що прагне “стратегічної стабільності з Росією”.
Ця мета стрімголов зіткнулася з ще вищим пріоритетом Трампа: демонстрацією американської сили.
У середу Сполучені Штати вжили однієї з найпровокаційніших дій проти Москви з моменту повернення президента Трампа до Білого дому, захопивши нафтовий танкер під російським прапором у Північній Атлантиці в рамках військової операції, в якій брали участь літак-пошук підводних човнів ВМС США P-8 та потужні бойові кораблі AC-130.
Американські чиновники заявили, що операція була спрямована на забезпечення блокади експорту венесуельської нафти, і назвали танкер, який понад два тижні тікав від влади США, “бездержавним”. Але для Росії, яка офіційно попросила Сполучені Штати припинити переслідування судна, цей крок став черговою образою з боку президента, який не цурався обмежувати російські інтереси, коли йому це було вигідно.”Це піратство 21-го століття”, – заявив державному інформаційному агентству ТАСС Леонід Слуцький, високопоставлений російський законодавець.
Цей епізод показав, як зусилля пана Трампа, спрямовані на залицяння до президента Росії Володимира В. Путіна, одночасно стверджуючи про глобальне домінування Америки, сповнені суперечностей і створюють ризики для обох сторін.
З одного боку, прагнення пана Трампа використовувати силу для просування того, що він вважає національними інтересами, перегукується з концепцією пана Путіна про світовий порядок, в якому домінують і який розділяють великі держави. Але зосередженість пана Трампа на силі також посилила напруженість з Росією в таких регіонах, як Латинська Америка, де пан Путін прагнув поширити свій вплив, і підкреслила глобальні слабкості Росії, оскільки вона все ще загрузла в Україні.”Скільки проблем вирішує Трамп для Путіна? На мою думку, дуже мало”, — сказав Майкл Кіммедж, директор Інституту Кеннана у Вашингтоні, центру досліджень колишнього Радянського Союзу. “Здається, що він створює набагато більше проблем, ніж вирішує”.
Незважаючи на свої широкі переговори з паном Путіним, пан Трамп поки що не змусив Україну капітулювати перед перемогою Росії і продовжує ділитися цінними американськими розвідданими з Києвом. У Європі, стверджував пан Кіммедж, розбіжності пана Трампа із західними лідерами можуть бути приємними для Кремля, але збільшення інвестицій Європи у власну оборону в результаті цього є менш приємним розвитком подій для Москви.У Венесуелі, давньому союзнику Кремля, напад пана Трампа в суботу підтвердив світогляд пана Путіна про сфери інтересів, але також підкреслив нездатність Росії допомогти своїм партнерам. Захоплення Ніколаса Мадуро, лідера Венесуели, стало черговим ударом по правителю, близькому до Москви, після авіаударів США по Ірану минулого літа та, до повернення пана Трампа на посаду президента, падіння сирійського лідера Башара Асада в грудні 2024 року.
“Схоже, ці російські системи протиповітряної оборони не дуже добре спрацювали, чи не так?” — заявив міністр оборони Піт Хегсет у понеділок у своїй промові на військово-морській верфі Ньюпорт-Ньюс у Вірджинії, маючи на увазі російську зброю в арсеналі Венесуели.Каролін Лівітт, прессекретарка Білого дому, заявила, що особисті стосунки пана Трампа з паном Путіним та президентом Китаю Сі Цзіньпіном “продовжуватимуться”, незважаючи на будь-яку напруженість щодо Венесуели. Але в дописі в соціальних мережах у середу, в якому критикував Норвегію за відсутність у нього Нобелівської премії миру, пан Трамп чітко дав зрозуміти, що він розглядає свої стосунки з цими лідерами крізь призму військової сили.
“Єдина країна, якої Китай та Росія бояться та поважають, — це DJT ВІДНОВЛЮЄ США”, — написав пан Трамп, використовуючи свої ініціали.
Протягом більшої частини свого другого терміну пан Трамп шукав компромісу з паном Путіним, навіть коли російський лідер відхиляв зусилля США щодо досягнення компромісу для припинення бойових дій в Україні. У грудні Білий дім кодифікував цей підхід у своєму оновленні до свого головного документа зовнішньої політики, Стратегії національної безпеки, в якій припинення війни в Україні та досягнення “стратегічної стабільності з Росією” визначено як головний пріоритет.
Білий дім намагався зобразити Сполучені Штати як нейтральну сторону в переговорах щодо України, хоча певна американська підтримка все ще надходить до України. У вівторок у Парижі на зустрічі європейських лідерів з американськими та українськими посадовцями не вдалося прояснити масштаби участі Америки в запропонованій військовій силі для стримування чергового можливого російського вторгнення після закінчення поточної війни.
“Ми тут, щоб посередничати та допомагати в мирному процесі, і ми готові зробити все необхідне, щоб досягти цього”, – заявив після зустрічі спеціальний посланець пана Трампа Стів Віткофф.У Західній півкулі підхід США до Росії був більш конфронтаційним. Американські чиновники назвали Росію одним із супротивників США, який використав своє партнерство з Венесуелою для розширення свого впливу по всій Латинській Америці – динаміку, яку має зупинити захоплення пана Мадуро США.
Сполучені Штати тиснуть на тимчасовий уряд Венесуели, щоб той вислав шпигунів та військовослужбовців з Китаю, Росії, Куби та Ірану, повідомляє The New York Times. А забезпечуючи військово-морську блокаду експорту енергоносіїв з Венесуели, Сполучені Штати кидають виклик системі кораблів “тіньового флоту”, на які Росія та інші країни, що знаходяться під санкціями, покладалися для продажу своєї нафти.
У середу американські військові вжили надзвичайних заходів для захоплення нафтового танкера, який вислизнув від американської влади після того, як його зупинили в Карибському басейні на шляху до Венесуели, щоб забрати нафту. В останній спробі уникнути захоплення, корабель, раніше відомий як Bella 1, почав плавати під російським прапором. Росія відправила щонайменше одне військове судно для зустрічі та супроводу корабля та звернулася з офіційним дипломатичним запитом до Сполучених Штатів з проханням припинити переслідування.Але ці заходи не змогли стримати Сполучені Штати, які відправили військові літаки з баз у Великій Британії в рамках операції з висадки на корабель.
Пані Лівітт, прессекретар Білого дому, заявила, що екіпаж може бути доставлений до Сполучених Штатів для судового переслідування.Росія заявила, що захоплення порушує міжнародне право, і вимагала якомога швидше звільнити громадян Росії на борту. Але російський уряд не погрожував наслідками, а пан Путін та російські військові не одразу прокоментували захоплення корабля. Це була ознака того, що Москва намагається контролювати напруженість, як це було зроблено після критики пана Трампа на адресу пана Путіна протягом останнього року або після інших дій США, які кинули виклик глобальному впливу Росії, як-от удари по Ірану. Роблячи це, Росія прагнула зберегти двері відкритими для вигідної угоди щодо України з паном Трампом. Але це також виявило межі власної влади.
“Росія не з тих країн, які можуть покладатися виключно на примусову силу”, – сказав пан Кіммедж, директор Інституту Кеннана. “Це суперечність Путіна, і, як не дивно, Трамп, можливо, допомагає виявити цю суперечність”.
Разом з тим, не можна забувати, що і Трамп інколи може бути непередбачуваним. Можливо йому рано чи пізно набридне те, що Путін замість реальних кроків для припинення війни, продовжує його обдурювати, імітуючи продовження мирних переговорів, а насправді сподівається тим часом добитися змін на фронті, Трампу доведеться здійснити щось дійсно радикальне, наприклад, виявити різкий тиск на росіян, якщо він сподівається на успіх мирних перемовин, але до цих пір він не проявив ніякої готовності це зробити.
Андерс Аслунд вважає, що миротворчі спроби Дональда Трампа ні до чого не приведуть, оскільки, на його думку, президент США не є нейтральним посередником, він прихильний до Росії.
Об’єктивно кажучи, Трамп нічого не вимагає від Росії, багато чого вимагає від України, нічого не даючи Україні.
– Ні, я не думаю, що цей процес принесе користь, – каже Андерс Аслунд. – Перший аргумент – Росія набагато більше бомбардує Україну після початку переговорного процесу. Друге – США голосували з Росією в ООН проти резолюції, яка засуджує Росію за агресію проти України, за яку проголосувало більше половини світу. Третє – Трамп практично щоразу перед розмовою із Зеленським, по суті, просить інструкції Путіна що робити. Аслунд різко негативно оцінює миротворчі зусилля президента Трампа, з іншого боку, нічого альтернативного за чотири роки війни запропоновано не було, і, судячи з публічних заяв президента Зеленського, Київ близький до досягнення з Вашингтоном прийнятного для українців мирного плану.Він вважає, що Зеленський просто робить те що йому треба робити. Він поводиться ввічливо з Трампом, бо головна загроза для України – відкритий перехід Трампа на бік Путіна.
Коли ми порівнюємо Путіна та Трампа, то ми повинні все-таки розуміти, що Путін ризикує дуже багатьом. Це диктатор, який переповнений страхом більше, ніж будь-який інший диктатор у світі. Тут на кону життя Путіна. Трамп має зовсім іншу ситуацію. Тому для Трампа ймовірність зміни настрою набагато вища, ніж Путіна. Не треба вважати його абсолютно ірраціональною людиною. Він цілком піддається тиску. Якщо американська публіка, американські законодавці, американські медіа, які він, звичайно, ненавидить, але тим не менш звертає серйозну увагу, чинитимуть постійний тиск, Трамп піддасться. Наглядний приклад новий законопроект, який ініціює відомий Леслі Гремм про жорсткі санкції проти Росії. Дехто справедливо вважає, що прийняття цього закону є серйозним тиском на Путіна, оскільки буде мати надзвичайно негативні для нього наслідки. Але, ухвалення Конгресом США цього законопроекту є істотним тиском і на Трампа, який більше не може ігнорувати вимоги переважної більшості сенаторів.
До чого це може призвести?
1.Перехід до “миру без правил”
Аналітики вважають, що зовнішня політика Трампа підриває міжнародне право та існуючі норми ООН. Якщо суверенітет і юридичні процедури стають не обовʼязковими для супердержав, світ переходить від правил до “голої сили”.
- Гонка озброєнь
Завершення договору СНВ-III і не бажання Трампа обмежити ядерний арсенал США в умовах посилення Китаю можуть спровокувати гонку озброєнь, порівняну з часами Холодної війни.
3.Економічна нестабільність
Політика протекціонізму та транзакційний підхід сприймаючий світ як серію комерційних угод приводять до непередбачуваності ринків. У 2026 році глобальний ріст може сповільнитись через високі тарифи і технологічний захист.
4.Ризик регіональних ескалацій.
Зосередженість Трампа на угодах з Росією може послабити увагу до інших регіонів, таких як Ближній Схід, де в 2026 році зберігається висока ймовірність масштабних конфліктів.
Таким чином, світ у 2026 році переходить у фазу “транзакційного хаоса”, де особисті домовленості лідерів можуть призвести до тимчасової розрядки, але відсутність системних гарантій підвищує ризик випадкового зіткнення супердержав.
Чи продовжить Трамп і надалі залицяння до Путіна ?
Є багато обʼєктивних речей, які стосуються внутрішніх факторів і перш за все проміжних виборів до Конгресу і міжнародних справ, в тому числі і його щире бажання припинити війну Путіна проти України, які будуть спонукати Трампа переглянути свою позицію щодо Путіна.
Трамп не може ігнорувати настрої своїх виборців, які в переважній більшості підтримують справедливу війну України проти агресора. Тепер у його руках може зʼявитись дуже серйозний козир – Мадуро. І ще невідомо, що він може запропонувати американському уряду заради свободи чи збереження власного життя.
Можна з великою впевненістю передбачити, що в 2026 році світ побачить іншого Дональда Трампа.
Джерело: OBOZ.UA
