Як захистити родини українських військовополонених від російського інформаційного терору, як РФ приховує свої злочини проти українців та яку реабілітацію проходять діти та підлітки, які повернулися додому після викрадення росіянами
Коли українські герої повернулися додому під час обміну полоненими, вся країна раділа. Але у темі українськіх військовополонених є й інший, темний бік. Не лише воїни у полоні страждають від катувань та жахливих умов. Не менше страждають їх родини в Україні. Окремі з них в результаті маніпуляцій з боку спецслужб Кремля фактично опиняються в заручниках у ворога. Часто, погрожуючи життям та безпекою рідних у полоні, їх родичів спонукають до незаконних дій всередині українського суспільства.
Саме на цій, дуже складній темі зосеридився Інформатор під час великого інтервʼю з українським Омбудсманом. Помітно, що Дмитро Лубінець докладно володіє темою щодо обміну полонених, ретельно обирає кожне слово, бо тема дуже чутлива. “Треба захищати родини полонених від психологічного та інформаційного терору, зокрема через інформаційні кампанії”, – вважає Дмитро Лубінець.
Наша розмова виявилася розлогою: маніпуляції РФ навколо процесів обміну полоненими; повернення та реабілітація українських дітей – тривала та дуже спеціфічна процедура. Російська Уповноважена з прав людини добре обізнана щодо злочинів проти українських полонених, але її дії свідчать про намагання лише приховати ці злочини… Про все це – в нашому інтервʼю, яке стало своєрідним підсумком великого обміну полоненими, що тривав у червні. Україна повернула додому 5757 своїх громадян, у тому числі 294 цивільних.
– Протягом останніх місяців тривають наймасштабніші обміни полоненими. Нарешті повертаються, зокрема, люди, які пробули в полоні цілих три роки, серед них є і захисники Азовсталі. Водночас ми знаємо, що деяких полонених Росія повертати всі три роки не хотіла, “присудивши” їм значні терміни ув’язнення та звинувачуючи їх у “тероризмі”. Чи йде процес щодо повернення цих людей, і які складнощі на цьому шляху?
– Триває процес щодо звільнення ВСІХ без виключень Захисників і Захисниць України. І отримання ними фейкового вироку — це не означає, що Україна не працює над звільненням своїх громадян.
Раніше нам вдалося повертати оборонців, які були засуджені росіянами (приклад: 18 жовтня 2024 року Україні вдалося повернути понад 40 таких громадян).
Довідково: що раніше з цієї теми казав Коордштаб:
“Коли йде так зване “слідство”, то росіяни відмовляються міняти людину, посилаючись на те, що, мовляв, процес не завершений. Були такі прецеденти. Коли вже людина має цей вирок — хоч і величезний, і фейковий, — для судової системи країни-агресорки це вже може не бути перешкодою. Якщо росіяни все-таки захочуть когось зі своїх забрати, то людину, яка має термін, можна буде поміняти. Вирок — це не привід для зневіри, хоч це і важко для родин”, — представник Координаційного штабу Петро Яценко.
Родини полонених відчувають шалений тиск з боку Росії
– Які загалом очікування від процесу обміну, чи можемо ми розраховувати на повернення всіх військовополонених у найближчі терміни, чи є ризик що цей процес зупиниться?
– Очікування від процесу обміну — завжди обережні, навіть попри нещодавні масштабні успіхи. Україна прагне повернути всіх без винятку, але реалії війни й політика Росії не дозволяють прогнозувати точні терміни.
Росія використовує тему обміну полоненими, щоб підірвати довіру до українських державних органів. Росія запустила чергову деструктивну інформаційну кампанію, щоб деморалізувати українське суспільство, посіяти недовіру до дій української влади, спровокувати родини полонених і зниклих безвісти українців для дискредитації нашої країни перед світом.
Особливий удар спрямовано на тему обмінів полоненими, репатріації тіл загиблих і повернення незаконно утримуваних цивільних. Росія розповсюджує фальшиві наративи про нібито зупинку Україною процесів обміну чи відмову від репатріації тіл загиблих. Ворог цинічно експлуатує біль і тривогу родин, намагаючись зіштовхнути їх із державою, посіяти ворожнечу, підірвати віру в Україну.
У хід іде все — фейки, емоційні маніпуляції, викривлені списки загиблих, масове надсилання SMS, повідомлень у месенджерах та дзвінків з дезінформацією; створення і розповсюдження фальшивих наративів про нібито зупинку Україною процесів обміну; провокації та заклики написати шаблонні листи до державних чи міжнародних установ зі скаргами, які ворог згодом планує використати в інформаційній війні.
Також росіяни закликають родини полонених писати листи провокативного характеру за шаблоном, загрожуючи життю та здоровʼю полонених та невключенням їх до списку обмінів. Після чого просять надсилати ці листи до міжнародних організацій, державних органів України та США. Окрім того, російська сторона додатково вимагає пересилати фото листів їм, щоб згодом використовувати це у якості “доказів” для дискредитації українських державних органів перед міжнародною спільнотою.
Україна неухильно дотримується всіх домовленостей і працює над тим, щоб повернути всіх своїх громадян додому.
– Я особисто спілкувався зі звільненими українськими полоненими і знаю з їх розповідей про жахливі умови, в яких утримують наших захисників. Загалом пенітенціарна система Росії роками не дотримується прав людини, але у відношенні наших в’язнів вчиняється показова, надмірна жорстокість. Яка робота ведеться по систематизації та збору фактів порушення прав звільнених полонених, та чи можливі наслідки для країни-агресора за такі факти? Чи готуються позови за фактами порушень прав людини, або, можливо, вони будуть об’єднані в один великий позов?
– Так, ми маємо справу з системною жорстокістю та катуваннями, які Росія застосовує до українських військовополонених. Це не просто нехтування правами людини — це свідомий інструмент приниження, покарання й спроби зламати дух наших Захисників. За даними ООН, понад 95% українських військовополонених зазнали тортур у Росії. Українські військовополонені розповідали про жорстокі побиття, ураження електричним струмом, сексуальне насильство, примусові надмірні фізичні навантаження, позбавлення сну, імітацію страти.
На кожному обміні військовополонених присутні працівники Офісу Омбудсмана. Наш Офіс фіксує в якому стані повертаються наші Захисники і Захисниці, дотримання норм міжнародного гуманітарного права щодо них. Майже всі повертаються в жахливому фізичному стані та мають десятки втрачених кілограмів.
Робота над збором і фіксацією фактів порушень ведеться постійно та багатоетапно:
Після звільнення кожен військовополонений проходить опитування та медичне обстеження.
Усі свідчення документуються — з дотриманням правових процедур, аби матеріали могли використовуватись у судах.
Окрема увага — на фіксацію ознак катувань, сексуального насильства, голоду, відмови в медичній допомозі, психологічного тиску.
Матеріали передаються до правоохоронних органів України, ООН та інших міжнародних структур.
Мета — не лише довести факти, а й добитися відповідальності. У тому числі — індивідуальної для конкретних осіб, причетних до катувань.
Російський Омбудсман Москалькова не розслідує знущань над полоненими, а приховує їх
– Чи визнає, зокрема, Москалькова, факти знущань з полонених? Російською стороною такі факти заперечуються повністю, чи видаються за поодинокі виключення?
– Російська сторона, зокрема Тетяна Москалькова як уповноважена з прав людини у РФ, офіційно не визнає фактів системних знущань щодо українських полонених.
Водночас численні докази, зібрані міжнародними організаціями, нашим Офісом, іншими органами свідчать про масштабне, цілеспрямоване застосування катувань, приниження гідності, сексуального насильства, відмови в медичній допомозі та інших грубих порушень прав людини з боку РФ.
Подібна позиція Москалькової є частиною державної інформаційної політики РФ, яка спрямована на уникнення відповідальності та створення хибного уявлення про дотримання міжнародного права. Загалом така позиція є типовою для офіційних представників Росії — системна відмова від відповідальності.
Водночас! Звільнені із полону українці розповідають, що коли до них у місця утримання приходили представники Москалькової — до них на деякий час покращувалося ставлення.
– Чи можуть військовополонені розраховувати на відшкодування від Росії за пережиті у полоні знущання та утримання в нелюдських умовах протягом тривалого часу?
– На жаль, пряме та швидке стягнення коштів з Росії наразі майже неможливе, зважаючи на її відмову визнавати рішення міжнародних судів. Але створення юридичних підстав — ключовий крок для майбутньої компенсації. Україна вже зараз закладає ці основи, документуючи кожен злочин.
Військовополонені не залишаться наодинці. Держава працює над тим, щоб у майбутньому кожен, хто пережив жахи полону, отримав справедливу сатисфакцію.
– Паралельно з процесом обміну ми бачимо як загострюється ситуація в інформаційному середовищі. Зокрема, Росія через своїх пропагандистів час від часу вкидає ті чи інші списки прізвищ полонених, вочевидь, в рамках тиску на їх рідних. Наскільки це системний процес, якою може бути його кінцева мета?
– Так, інформаційні вкиди Росії про полонених — це системна кампанія тиску. Її мета — викликати паніку серед родичів, підірвати довіру до держави та маніпулювати емоціями суспільства. Росія свідомо публікує фейкові списки, дезінформацію про загибель чи відмову від обміну. Це частина гібридної війни. Україна фіксує ці атаки, працює з родинами й закликає довіряти лише офіційним джерелам.
Росіяне змушують сімʼї полонених робити провокативні заяви та шантажують побиттям та вбивством
– Також раніше були повідомлення про пряме намагання росіян давити на рідних полонених. Зокрема, вимагаючи від них публічних звернень про повернення рідних. Чи фіксують подібні факти на тлі цього обміну? Наскільки це системний процес з боку супротивника? Яка його кінцева мета?
– Так, факти прямого тиску на рідних військовополонених з боку Росії дійсно фіксуються. Як я зауважував раніше, в хід іде все:
фейки та емоційні маніпуляції;
залученість проросійських ресурсів у Європі;
масове надсилання SMS, повідомлень у месенджерах та дзвінків з дезінформацією;
створення і розповсюдження фальшивих наративів про нібито зупинку Україною процесів обміну, небажання забирати своїх цивільних громадян чи відмову від репатріації тіл загиблих.
Також росіяни закликають родини полонених писати листи провокативного характеру за шаблоном, загрожуючи життю та здоровʼю полонених та невключенням їх до списку обмінів. Після чого просять надсилати ці листи до міжнародних організацій, державних органів України та США. Окрім того, російська сторона додатково вимагає пересилати фото листів їм, щоб згодом використовувати це у якості “доказів” для дискредитації українських державних органів перед міжнародною спільнотою.
– Військовополонені, фактично, заручники в руках терориста. І ось їх рідним терорист каже “роби що я скажу і тоді з твоїм близьким нічого не станеться”. Що може в цій непростій ситуації робити наша держава для захисту як цих людей від впливу, так і суспільства загалом?
– У такій ситуації наша держава має два завдання:
Захищати самих військовополонених — у тому числі шляхом офіційних переговорів, документування фактів порушення прав людини, тиску на міжнародні організації.
Захищати родини полонених від психологічного та інформаційного терору, зокрема через інформаційні кампанії.
Зазначу, що вся офіційна комунікація з родинами військовополонених та зниклих безвісти українців здійснюється виключно через уповноважені державні органи влади.
Своєю чергою, ми рекомендуємо не відповідати на повідомлення від невідомих або підозрілих контактів, не надавати особисту інформацію та не переходити за жодними посиланнями. У разі такої ситуації потрібно звертатися до Служби безпеки України або поліції.
Всі мають бути поінформованими щодо маніпуляцій
– Чи можливо взагалі захистити цих людей в інформаційному впливі та що може зробити держава, щоб ці люди не опинились на гачку ворожих спецслужб?
– Повністю захистити від ворожого інформаційного впливу складно, але держава може значно знизити ризики:
Інформувати та навчати родини про маніпуляції і як їх уникати.
Забезпечувати постійний контакт і підтримку через офіційні канали.
Закликати не поширювати непідтверджену інформацію та дотримуватися інформаційної гігієни.
Надавати психологічну допомогу для стійкості до тиску.
Фіксувати факти тиску і оперативно реагувати.
Головне — створити довіру, щоб родини не потрапляли в пастки ворога.
– Ми з вами спілкувались ще рік тому щодо складнощів у процесі повернення українських дітей. Росія їх повертати не хотіла. Чи змінилась ситуація зараз? З якими складнощами ви стикаєтесь на цьому шляху?
– Процес повернення українських дітей залишається надзвичайно складним і повільним. Росія, як і рік тому, не визнає своєї провини і продовжує використовувати дітей як політичний інструмент.
Останнім часом з’являються абсолютно цинічні пропозиції з боку РФ — обмінювати викрадених українських дітей на своїх військовополонених. Це пряма маніпуляція та грубе порушення норм міжнародного гуманітарного права. Діти — не предмет торгу.
Попри всі труднощі, ми продовжуємо роботу за підтримки міжнародних партнерів. Один із важливих механізмів — залучення Катару як країни-посередниці у складних перемовинах.
Станом на 18 червня 2025 року вже 1378 дітей повернуто на підконтрольну уряду України територію — з тимчасово окупованих територій, із депортації чи примусового переміщення.
Реабілітація викрадених Росією дітей триває довгий час
– Деякі діти провели значну частину свого малого свідомого життя під інформаційним впливом супротивника, і ми розуміємо, що з кожним роком їх намагаються все сильніше “інтегрувати” в російське середовище та стерти їх ідентичність. Чи пов’язане затягування з їх поверненням саме з цим? Тобто дитина, яка з 5 до 8 років прожила в російській сім’ї, можливо вже і не захоче повертатись. Наскільки це є проблемою?
– Затягування з поверненням дітей пов’язане з тим, що Росія прагне інтегрувати їх у своє середовище та стерти українську ідентичність. Діти, які провели роки в російських сім’ях або під впливом пропаганди, можуть втрачати зв’язок із рідною культурою, мовою.
Окрім того, Росія залучає дітей на ТОТ України до мілітаризованого руху «Юнармія». Цей рух готує українських дітей до служби в армії Росії, пропагує легітимність російської окупації, формує у них викривлене сприйняття власної історії та національної ідентичності. Залучення дітей до подібних рухів на ТОТ є порушенням Женевських конвенцій та воєнним злочином. Така практика “перевиховання” поширена ще з 2014 року і це потребує належної реакції. Для порятунку наших дітей необхідна міжнародна підтримка.
Це велика проблема, адже повернення таких дітей вимагає не лише фізичного повернення, а й довготривалої реабілітації, психологічної підтримки та відновлення їх ідентичності.
Водночас зауважу, що після повернення додому, всі діти відвідують Центр захисту прав дитини. Це — безбар’єрний простір, який створений задля координації органами державної влади зусиль для роботи із дітьми, які є жертвами або свідками воєнних злочинів Росії. Зокрема, й повернутими дітьми, яких раніше РФ депортувала на свою територію або примусово перемістила на тимчасово окуповані території України. Центр також надає дітям та їхнім сім’ям правову допомогу, матеріально-технічне забезпечення, соціальний та психологічний супровід.
Основні функції Центру захисту прав дитини:
🔸 Надання соціальних послуг, а саме проведення повного медичного обстеження, забезпечення логістики, надання тимчасового житла, соціально-психологічної реабілітації дитини та членів її родини.
🔸 Проведення аудіо- та відеофіксації опитування дітей за безпосередньої участі психолога щодо всіх воєнних злочинів, які були здійснені проти них представниками Російської Федерації.
🔸 Поновлення прав постраждалих дітей.
У Центрі створені належні умови для опитування дитини за моделлю «Барнахус». Це зроблено для того, щоб представникам правоохоронних органів не довелось здійснювати багаторазовий допит дитини, що своєю чергою зменшує ризики створення додаткових психологічних травм дитині.
– Повернення цивільних вчергове стало надболючою темою, зокрема, коли ми дізнались про катування та вбивство в російському полоні журналістки Вікторії Рощиної. Цей випадок став не лише доказом, що в російських тюрмах катують українських цивільних, але й демонстрацією, що Росія не переймається через потенційну відповідальність за це. Як триває процес обміну цивільних, чи очікуються в ньому системні зрушення найближчим часом? Яку кількість цивільних полонених ми очікуємо повернути.
Повернення цивільних осіб — надзвичайно болюча і складна тема. Трагедія з Вікторією Рощиною, яка стала жертвою катувань у російському полоні, показала не лише жорстокість російської системи, а й її небажання нести відповідальність.
На відміну від військовополонених, цивільні не обмінюються, їх саме повертають. Процес повернення триває, але часто є дуже затягнутим через політичні і технічні перепони зі сторони Росії. Наразі нам вдалося повернути 294 цивільних.
Наприкінці ще раз відмічу – попри всі маніпуляції та провокації з боку РФ Україна здійснює системну роботу щодо повернення цивільних громадян та військовополонених з російського полону із дотриманням принципів прозорості, гуманності та міжнародного права. При цьому ми завжди наголошуємо про важливість міжнародної підтримки в цих питаннях, яка має вирішальне значення. Світ має діяти спільно, адже російська агресія становить загрозу не лише Україні, а й глобальній безпеці!
