Під Києвом 4 лютого помер відомий кінооператор і майстер спецефектів Павло Лойко. Йому було 82 роки. Протягом останніх двох тижнів перед смертю він і його дружина практично жили на хлібі та воді, бо гроші на банківських картках закінчилися. А просити про допомогу вони ніколи не хотіли. Сусіди навіть і не знали, в якому жахливому становищі опинилася літня пара.
Докладніше про це читайте в матеріалі OBOZ.UA.
Два тижні жили впроголодь
Курортне селище міського типу Ворзель розташоване неподалік від Києва. Тут живе багато відомих людей. Наприклад, тут стоїть будинок відомого боксера Усика, тут жили родичі експосла України в США Оксани Маркарової. Тут мешкає і вдова композитора Ігоря Поклада Світлана.
Саме вона першою написала у соцмережах, що в їхньому селищі сталася жахлива трагедія.
“Того дня до мене прибігла сусідка Павла Лойка і каже: “Допоможіть, прийшла дружина Лойка Лідія, сама ледве-ледве на ногах стоїть, розповіла, що протягом останніх двох тижнів вони жили впроголодь”. Виявилося, що подружжя пішло знімати гроші з банківських карток, а ті виявились порожніми, грошей немає. Мабуть, пенсія мінімальна – і гроші закінчилися. Вони повернулися додому, просто лягли й існували на хлібі та воді”, – розповіла OBOZ.UA Світлана Поклад.
Жінка каже, що раніше навіть ніхто не звернув уваги, що з труби їхнього будинку не йде дим. Тільки зараз після того, як стало відомо про смерть Павла Лойка, труба знову “ожила” і звідти йде невелика цівка диму.
Павло Лойко був кінооператором кількох радянських фільмів: “Пропала грамота”, “Варвара-краса, довга коса”, “Розпад”, “Таємниця корабельного годинника”. Основна його робота полягала у створенні спецефектів у кіно. Тоді не було комп’ютерів, тож створювати доводилося власними руками за допомогою кмітливості, макетів, світла та дзеркал.
Що говорить влада офіційно
Староста Ворзеля В’ячеслав Преподобний зазначив OBOZ.UA, що точно, від чого помер кінооператор, стане зрозуміло тільки після офіційної судмедекспертизи.
“Зараз говорити, що людина померла від голоду й холоду, занадто рано. Він був досить літнім і міг померти від старості”, – вважає Преподобний, сам за освітою медик.
У Київській обласній військовій адміністрації (КОВА) водночас заявили, що Лойко помер через хронічну ішемічну хворобу серця.
Староста каже, що в селі працює соціальна служба, однак про те, що цій сім’ї необхідна допомога, ніхто не повідомляв. І вони самі теж не зверталися.
“У нас є соціальні працівники, які ходять за ліками, продуктами, зараз роздають гарячі обіди. Але якщо у нас немає інформації про те, що сім’я у тяжкому становищі, то як ми можемо допомогти? У нас на обліку вони не перебували. Після того як стало відомо про смерть Лойка, до вдови приходили наші працівники, спілкувалися, пропонували допомогу, пройти медичне обстеження. Від усього, включно із соціальною допомогою, вона відмовилася. У хаті є пічка, її топлять, там тепло”, – каже староста.
Похорон кінорежисера відбудеться коштом громади, бо у вдови грошей немає.
Від сторонньої допомоги відмовлялися
У Ворзелі кажуть, що сім’я кінооператора вела самітницький спосіб життя. Із сусідами вони віталися, навіть могли перекинутися кількома фразами. Однак удома в них ніхто із сусідів не був. Та і якщо щось потрібно було їм передати, то зазвичай це просто перекидали через паркан.
Хоча пара, за відгуками сусідів, приємна. Дружина – інтелігентна жінка, працювала в галузі літературознавства. У себе на ділянці вони поставили теплиці, де висаджували квіти, екзотичні рослини.
“Але від допомоги вони завжди відмовлялися. Навіть під час російської окупації Ворзеля я якось пропонувала їм продукти, але вони навідріз відмовилися: “Навіщо? Ні-ні, нам нічого не потрібно”. Пропонувала допомогу, щоб їх евакуювали, але вони теж відмовилися. Хоча їх можна зрозуміти, вони самотні і їхати їм нікуди”, – згадує Світлана Поклад.
Історія кінооператора настільки вразила оточення, що люди збираються шукати вихід. У такий час, коли триває війна, Росія вбиває українців не тільки зброєю, а й морить холодом, потрібно уважно дивитися навколо – чи не потребує хтось із ваших сусідів, знайомих допомоги.
Про допомогу можуть не просити, або просто не знати, як це зробити. Однак самотні люди похилого віку залишаються у замерзлих квартирах, не можуть спуститися або піднятися на верхні поверхи, щоб купити картоплі або хліба.
У Ворзелі також серйозна проблема зі світлом. А на вулиці, де мешкає сім’я оператора, забита каналізація. Тож люди вже забули, що таке вода, як прийняти душ чи увімкнути бойлер, не кажучи вже про решту.
Світлана Поклад разом із подругою збираються після похорону звертатися до депутатів, старости, щоб разом з однодумцями взяти на контроль самотніх людей, сім’ї, які потребують допомоги, наглядати за ними. Щоб більше подібні трагедії не повторювалися.
Джерело: OBOZ.UA
