Міністри оборони держав-членів НАТО 17-18 жовтня радяться в Брюсселі стосовно нової політики щодо Росії та загроз, які надходять від неї. Зустріч започаткує переосмислення політики організації на тлі загроз із боку Кремля.
Таке важливе переосмислення, яке запізнилося на кілька років, усе ще відбувається вкрай напружено та повільно. З одного боку, є заява генсека НАТО Рютте, який пообіцяв не дати російському диктатору Путіну перемогти у війні проти України, а тактика щодо залякування Альянсу не спрацює. З іншого – остаточного варіанта нової стратегії щодо РФ поки немає, оскільки в ній мають враховуватися думки всіх країн-учасниць НАТО. Водночас, як зазначається, деякі члени Альянсу мають побоювання у зв’язку з тим, що “агресивна стратегія може надіслати “сигнал”, який дестабілізує Росію”. Є ще й ті, які взагалі проти будь-якого переосмислення.
Що стосується українського питання на саміті, то його переосмислення чітко схарактеризувала постпред США в Альянсі Джуліана Сміт, зазначивши напередодні, що “ситуація на цей час не сприяє запрошенню України в НАТО”.
Про те, як НАТО “важко” переосмислює свою політику щодо загроз із боку Росії та що вже зроблено на сьогодні, – у матеріалі OBOZ.UA.
Прояснити майбутні “відносини”
Відносини між НАТО й РФ досягли дна після початку повномасштабного вторгнення в Україну, коли Альянс визнав Росію “найзначнішою і найпрямішою загрозою безпеці союзників”. Проте, попри зміну тону, НАТО, як і раніше, зберігає “Основний акт” із Росією. Це документ, підписаний 1997 року, через 6 років після розпаду Союзу, в якому йдеться про спільну мету – “побудувати стабільну, мирну та нерозділену Європу”.
Країни НАТО зараз намагаються “намітити різні елементи стратегії щодо Москви. Настав час розробити нову стратегію з погляду конкретних позицій союзників”, зазначають у штаб-квартирі організації. Однак наразі все ще немає проєкту нової стратегії, а основна увага приділяється тільки збору думок 32 країн НАТО. При цьому вже виникають розбіжності щодо того, наскільки далеко має зайти Альянс, щоб створити новий звід правил у відносинах із Росією. Як повідомляє видання Рolitico, деякі члени організації “побоюються, що дуже агресивна нова стратегія може стати сигналом, який дестабілізує Росію”.
Крім того, постає питання про Угорщину та Словаччину – дві країни НАТО, які йдуть усупереч іншим членам Альянсу, продовжуючи підтримувати контакти з Кремлем і вважаючи взаємодію з Росією “стратегічно важливою”.
Повільні зміни
Україна поки не член Альянсу, тому диктувати політику щодо протидії з РФ ми не можемо. З іншого боку, саме наша країна сьогодні протистоїть російській армії, яка готувалася воювати з усім НАТО, й захищає ті ж таки країни Альянсу, і природно, що ми хочемо, аби блок був сильнішим та активніше допомагав у протистоянні з Росією.
Звісно, повномасштабна війна в Україні змінила світогляд західних країн. Про те, що Росія може атакувати НАТО до 2030 року, вже давно говорять офіційно та відкрито. На тлі потенційної загрози з боку Росії держави-члени НАТО почали готуватися до можливого військового зіткнення й усвідомили потребу значних інвестицій в оборону. Та поки ці висновки все ж не кардинальні. Однак уже збільшено військовий бюджет, але тільки 18 із 31 країни-члена НАТО цього року досягнуть цілі Альянсу щодо оборонних витрат у два відсотки, і це вважатиметься “історичним досягненням”. Також в Альянсі визнають – техніки, боєприпасів та військ усе ще не вистачає, аби реально перемогти Росію.
Неквапливі кроки зі зміцнення
2023 рік зрушив з місця розвиток Північноатлантичного альянсу, який ще два-три роки тому, здавалося, поступово втрачав сенс свого існування. До Альянсу вступила Фінляндія, а у 2024-му – Швеція. Пішов процес перекидання військ та нової техніки по всьому периметру кордонів із Росією – на сході, півдні та півночі.
Так звана “передова присутність” НАТО, як зазначається на сайті Альянсу, зараз включає “вісім багатонаціональних бойових груп”. У Східній та Центральній Європі, а також у країнах Балтії розгорнуто формування збройних сил позарегіональних держав НАТО. Колись дружня РФ Болгарія планує розмістити військову базу НАТО на своїй території. Вона буде готова до 2025 року. Тепер Альянс отримає ще один важливий пункт доступу до Чорного моря. Крім того, кількість солдатів НАТО, розміщених у країні, буде збільшено до 5 тисяч (в основному за рахунок американських військових). Присутність Альянсу зросте в Естонії, Угорщині, Латвії, Литві, Польщі, Румунії та Словаччині. У цих державах створюються нові багатонаціональні батальйонні тактичні групи. Туди держави-члени вже спрямували кораблі та літаки для оборони територій – від Балтійського до Чорного моря.
Альянс посилює й напрямки Крайньої Півночі. Десятки військових баз Фінляндії та найближчим часом Швеції отримають нове життя, техніку та додаткові війська. Союзники домовилися збільшити кількість професійних військовослужбовців швидкого реагування із 40 до 300 тисяч, які у разі нападу зможуть одразу долучитися до бойових дій.
Головне, що потрібно виокремити з усього цього, – більшість із заявленого – довгострокові плани, які ще потрібно виконати. При цьому за ситуації, коли США з певних причин зменшать свою участь в Альянсі, зробити це буде надзвичайно складно, якщо взагалі можливо. Адже реальність на сьогодні така – у той час, коли Путін заявив, що збільшить чисельність армії до 1,5 мільйона, активні збройні сили Франції скоротилися на 56% із 1990-го до 2024 року, до 203 850 осіб. Велика Британія продовжує скорочення і сьогодні. У документі оборонного командування від 2023 року йдеться, що до 2025 року чисельність британської армії скоротиться до 73 000 солдатів – найнижчий рівень із часів наполеонівських воєн 1803-1815 років. Німеччина, можливо, відправить до країн Балтії одну бригаду чисельністю у кілька тисяч солдатів, і це “вважатиметься досягненням”. Усі ці проблеми визнає й ексгенсек НАТО Столтенберг, який зазначив в одному з останніх інтерв’ю, що європейські члени НАТО все ще значно поступаються Росії за своїм військовим потенціалом і “мають компенсувати це відставання, нарощуючи витрати на оборону та виробництво зброї”. І все це він говорить на третій рік повномасштабної війни у центрі Європи, яка навряд чи скінчиться у найближчі роки.
“М’яка” стратегія стримування Росії не працює
“Мислення НАТО щодо Росії, на жаль, змінюється все ще повільно. У 2014 році, коли РФ захопила Крим і почала війну на Донбасі, фактично Польща, балтійські держави, Румунія і Британія усвідомили, що відбулося. Лише після 2022 року, хоч і не відразу, але почали допомагати Україні інші країни НАТО й перейшли деякі свої червоні лінії та страхи. Буквально лише торік з’явилася достатньо велика кількість аналітичних досліджень, які зазначають, що Росії після завершення війни в Україні потрібно буде від двох до шести років, щоб відновити свій воєнний потенціал, і що є всі ознаки того, що вона може щось серйозне вчинити щодо членів НАТО”, – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив експерт із питань зовнішньої та безпекової політики Центру оборонних стратегій Олександр Хара.
На його думку, на Заході чітко усвідомлюють, що Україна купує час для європейців, аби підготуватися до нападу росіян. І дехто озброюється, як поляки, а дехто, як німці, спочатку мобілізувалися, а потім змінили свою риторику. Але, з іншого боку, є вже таке усвідомлення, що російська загроза не ефемерна, а тому багато країн НАТО не мають жодних ілюзій щодо своїх перспектив.
Що стосується Британії, то це окрема історія, вважає експерт. Британці дійсно скорочують свої сили, що погано для союзників у континентальній Європі, але, за великим рахунком, для них наземна армія завжди була другорядною, головне – флот. Брити далеко від Росії, їм потрібні потужні ВПС, ракетні системи, ППО для того, щоб почуватися в безпеці, але не така велика наземна армія для того, щоб допомагати союзникам боронити себе в Польщі чи в балтійських країнах.
Стосовно саміту, то на думку Хари, учасники міркуватимуть, що вони робитимуть, якщо, наприклад, кандидат у президенти США Дональд Трамп переможе та зменшить зобов’язання Штатів у межах НАТО на європейському континенті. В Альянсі мають подумати, як саме ядерними засобами стримувати Росію, адже на території Європи лише Британія і Франція володіють власною ядерною зброєю. Передусім це проблема для Франції. Бо якщо Британія готова застосовувати ядерну зброю для того, щоб захищати своїх союзників по НАТО в Європі, то французи мають власну окрему доктрину ядерного стримування, яку їм потрібно буде переосмислювати, щоб цю “ядерну парасольку” розкрили й над іншими країнами.
Будуть говорити, звичайно, і про Україну, бо результати цієї війни сильно впливають на архітектуру європейської безпеки. Європейські партнери хочуть допомогти Україні. Інше питання, що далеко не всі роблять максимум можливого з того, що можуть.
“Чому всі ці зміни відбуваються все ще повільно? Найголовніше – це реакція суспільства, наприклад, пацифістські настрої, які досить сильно панують у Європі вже тривалий час. Уряди країн ЄС мають балансувати, інакше вони можуть втратити владу.
Другий фактор – економічний. Європа зараз у не найкращому стані. Третій момент – це те, що європейці розслабилися з 91-го року й фактично скоротили свої армії, кількість озброєння та головне – опорний ВПК. Для того, щоб надолужити втрачене, потрібні інвестиції та деякий час.
На мій погляд, НАТО потрібно головне – осмислити, що “м’яка” стратегія стримування Росії не працює. “Роки війни в Україні показали, наскільки недолугі такі підходи, наскільки неправильно намагатися посилати неагресивний сигнал РФ, щоб вона поводилась не так агресивно. Невірні й м’які підходи до підтримки України, які також не досягли своєї мети щодо стримування агресора”, – зазначив Олександр Хара.
Джерело: OBOZ.UA
