Операція Сил оборони України, що триває в Курській області Росії, показала, наскільки ефективними можуть бути асиметричні, нестандартні, непередбачувані для ворога дії навіть в умовах, коли противник має перевагу в живій силі й техніці. Нова стратегія, застосована Генштабом на Курщині, має продовжитися і розширитися як на інші прикордонні області Росії, так і активно застосовуватися у тилу ворога в тимчасово окупованих регіонах нашої країни.
Взяття під контроль однієї з найбільших російських АЕС – Курської – неможливе через зобов’язання з ядерної безпеки, взяті на себе Україною. Проте цей найважливіший енергетичний об’єкт країни-агресора за певних умов може стати потужним козирем у руках України.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив керівник Служби зовнішньої розвідки України у 2005-2010 роках, генерал армії Микола Маломуж.
– Екскомандувач силами США в Європі генерал Бен Годжес заявив, що українська армія перехопила ініціативу у ворога. За його словами, у плані якості озброєнь країна-агресор Росія не демонструє жодних успіхів – російський ВПК “просто намагається робити дедалі більше і більше того самого”. Генерал також звернув увагу на те, що Україні вдалося зібрати угруповання для операції в Курській області РФ потай від противника, що також вносить корективи до наявних досі теорій. Чи погоджуєтесь ви з такими оцінками?
– Я добре знаю Годжеса особисто, і наші погляди багато в чому збігаються. Але я вважаю, що це лише початок зміни стратегії ЗСУ. Росія нав’язує стратегію довгострокової війни, виснаження наших ресурсів та ослаблення підтримки союзників. Але керівництву наших Збройних сил запропонували альтернативні, нестандартні моделі асиметричних дій. Це завдання ударів по території РФ, підготовка стратегічних ударів на окупованих територіях. Це справжнє мистецтво війни – малими засобами діяти ефективно проти ворога, що перевищує за чисельністю.
Нарешті ми перейшли до цієї комплексної стратегії. Її початок – Курська операція. Зрозуміло, без продовження, без інших операцій на території РФ, у Брянській, Бєлгородській областях, без стратегічних ударів по окупованих територіях сходу чи півдня України не буде стратегічної зміни. Але ми вже розпочали цю роботу та показали, що здатні реалізовувати наступальні операції.
Російське керівництво просто провалилося з концепцією, що воно не допустить входження наших військ на територію РФ. Вони показали слабкість військового характеру – не змогли створити вогнища протистояння, а здавались у полон та бігли. Вони не змогли захистити свої кордони. Нагадаю, що на територію РФ і раніше без особливих проблем заходили російські добровольчі підрозділи у складі ЗСУ. Нам вдалося дезорієнтувати ворога і переконати його в тому, що ми очікуємо на напад на Сумському напрямку і нібито готували угруповання під це, а насправді готувалися до наступу на Курщину.
Це успіх. Відповідно, змінюються й оцінки Заходу щодо перспектив України не лише захищатись, а й вести наступальні операції. Тому підтримка Годжеса логічно випливає із цього. Я, як і він, вважаю, що це може дати перспективу перемоги, але без продовження цієї стратегії значних успіхів не буде. Дуже важливо й надалі діяти нестандартно та масштабно, зокрема на окупованих територіях, де ворог не очікує.
Я згоден із висновками Годжеса про те, що Росія не вигадала нічого нового щодо техніки, боєприпасів. Десятки тисяч танків, БТР, БМП, артилерійські системи старого виробництва. Нічого нового в масовому виробництві, тих же танків Т-90, яких вироблено не більше сотні, у РФ немає. Так, противник застосовує їх дуже активно, але вони не настільки ефективні, як західні зразки та озброєння, які виробляє Україна.
Ворог може пробивати окремі ділянки фронту, концентруючи сили – коли багато військовослужбовців безперервно б’ють в одну точку, коли одночасно застосовується багато засобів артилерії, авіації, КАБів. Але це не може довго продовжуватись. Ці сили, які вони масово кидають, ми масово знищуємо. Якщо говорити про живу силу, то втрати ворога становлять 1200-1700 за добу, за місяць це 72-74 тисячі, ціла армія. А поповнювати їх швидко неможливо. І це перешкода для розгортання великих наступальних операцій.
Якщо наші сили діють нестандартно, за новою стратегією, і не тільки в Курській області, а й за іншими напрямками, то це вже перспектива успіху.
– Питання щодо Курської АЕС. Чи вважаєте ви за можливе взяття під контроль цього енергетичного об’єкта РФ? Чи могла б Україна використовувати АЕС як важливий козир, наприклад, у контексті атак на енергетичні об’єкти в Україні?
– Насамперед це було б дуже спокусливим для нас – взяти під контроль Курську АЕС. Можливо, це могло б привести до припинення атак на наші енергетичні об’єкти, можливо, передачі нам Запорізької АЕС.
Але захоплювати Курську АЕС ми точно не будемо, тому що це призведе до серйозного протистояння з нашими партнерами, які переконані, що ми повинні чітко дотримуватись усіх умов та договорів про ядерну енергетичну безпеку, не зазіхати на конкретні об’єкти на території РФ та на інших територіях, якщо це несе загрозу катастрофічних наслідків у ядерній сфері. Наприклад, це загроза витоку радіації, яка відбуватиметься не лише на територію України чи Росії, а й у третіх країнах, до Європи. Ми повинні діяти як цивілізована країна, яка взяла на себе чіткі юридичні зобов’язання не здійснювати воєнних дій щодо ядерних засобів.
Водночас якщо рух українських сил буде вдалим, ми можемо просто створити зону віддаленого контролю над Курською АЕС, коли ворог буде змушений її відключити, хоча персонал залишиться. І тоді можна буде вести певні переговори, щоб створити зону безпеки в енергетичній сфері України або передати під наш контроль ЗАЕС.
Так, не може бути захоплення Курської АЕС, але можливе охоплення прилеглих територій, а далі можна торгуватися. Але на сьогодні ще не склалися умови для того, щоб ми могли взяти Курську АЕС із флангів чи віддалено оточити.
– Відомо, що Курська АЕС забезпечує електроенергією величезний регіон РФ – 19 областей. Можна було б просто відключити цю АЕС від енергосистеми, не беручи її під контроль. Як ви розглядаєте такий варіант?
– Відключати ми її не будемо – це може робити лише персонал за умов безпечного функціонування станції. Ми не можемо втручатися у діяльність персоналу конкретної станції. Це їхня зона відповідальності. І навіть як окупаційна влада ми маємо дотримуватися принципів міжнародного права, особливо у питаннях ядерної безпеки.
Варіант відключення АЕС справді можливий за дотримання всіх цих умов. Але тільки тоді, коли ми повністю контролюватимемо весь регіон, коли АЕС буде повністю оточена.
Джерело: OBOZ.UA
